Про книгу
«П'ятнадцятирі́чний капіта́н», або «П'ятнадцятилі́тній капіта́н» (фр. Un capitaine de quinze ans) — роман французького письменника Жуля Верна (1828–1905) з серії «Незвичайні мандрівки», який присвячений синові Ж. Верна Мішелю. Вперше опублікований у 1878 році. У творі автор виступив проти рабства чорношкірих африканців колонізаторами та їхніми ж ворожими племенами. За жанром — пригодницький роман, але, як і всі романи Жуля Верна, дає інформацію з географії, ботаніки й морської справи.
У відеокнизі "Вухо" текст твору доповнений авторськими зносками, сучасними картами та фотографіями, які іллюструють поняття та пізнавальні факти з твору Жуль верна. З цієї відеокниги "Вухо" можна дійсно дізнатися багато нового.
Роман складається з двох частин.
Для вибору розділу книги натисніть символ ☰ в правому верхньому куті відео.
Розділ 2.11 "Королівський пунш”
Зміст:
Близько четвертої години почулися звуки музики. Це місцевий царьок прибув на ринок. Одразу все зупинилося й почало вітати цього володаря. Його звали Муані-Лунга і це був алкоголік, який виглядав значно старший за свій вік і був дуже високої думки про себе, бо вважав себе богом, а ще був жорстоким, бо за провини карав або на смерть, або ампутацію різних частин тіла.. Все його оточення були такими ж алкоголіками, як і король. Работорговці на чолі з Алвішем одразу підійшли до короля й віддали йому шану. Король мав поганий настрій і хотів лише одного — алкоголю. Розумний та улесливий Алвіш одразу пообіцяв новий незвичайний напій, а Негоро попрохав покарати їхнього кривдника — Діка Сенда, який вбив в Казонде работорговця Гарріса. Король запропонував продати його людожерам, але Негоро не хотів відпускати з рук Діка Сенда, тоді король пообіцяв, що покарає винного тут, на місці. Тим часом був притягнений великий казан, в нього було налито спирт, а під ним запалено вогонь. Тоді Алвіш у вариво кинув купу спецій й дав королю підпалити пунш. У всіх було здивування й радість. Король не витримав й схопив величезний ополоник й почав пити спирт, що горів. Як результат, він спалахнув. Короля побіг рятувати один з численних міністрів, але й той спалахнув. Вони горіли й ніхто не міг їх загасити, врешті-решт, від них залишилося кілька кісток і сажа. Усі інші п'яниці, які виконували ролі міністрів, військових ватажків, намісників, що спостерігали це видовище розбіглися, бо боялися теж спалахнути.
