"Айвенго". Іван Франко: аудіокнига, повний текст та переказ.
Автор твору: Скотт Вальтер
Переклад: Дарія Родієнко
Читає: Смірнов Антон
Дизайн відео: Жук Ірина
Ілюстрації: Чарльз Брок
Автор переказу: Смірнов Антон
Айвенго - це роман Вальтера Скотта про любов, турніри, і лицарів.
"Айвенго" Вальтера Скотта - класичний роман, який переносить читача в середньовічну Англію з її легендами, лицарськими змаганнями та інтригами. Ця книга створена для тих, хто цінує історію, пригоди та відчуває тягу до роздумів над справедливістю та людською мораллю. Крім того в романі присутня й тема кохання в притаманній тій епосі формі.
Роман Скотта допомагає зрозуміти важливість відданості і вірності своїм ідеалам, навіть у важкі часи. Книга також цікава для тих, хто любить читати про заплутані інтриги, відмінні образи героїв та глибокі моральні питання. "Айвенго" дарує читачам можливість подивитися на справедливість та правосуддя очима різних персонажів, що живуть у світі, де влада і релігія часто конфліктують.
Загалом, "Айвенго" Вальтера Скотта - це літературний шедевр, який залишається актуальним завдяки своїм універсальним темам і багатому історичному контексту. Ця книга пропонує читачеві захоплюючу інтелектуальну подорож, яка несе в собі глибокі моральні теми та запам'ятовується образами, які залишають слід у серцях та думках.
Роман "Айвенго" Вальтера Скотта вивчається в школі, щоб познайомити дітей із захоплюючим пригодам та великим битвам лицарів, а також важливими життєвими уроками, які пропонує історія. Він вчить дітей про відвагу, дружбу та вірність і також допомагає їм розуміти, що навіть найзвичайніша людина може виявити себе справжнім героєм. Цей роман також розширює знання про історію і культуру середньовічної Англії, розвиваючи інтерес до минулого і розвиваючи літературну освіту дітей.
Обрати розділ книги натисніть символ ☰ на відео.
Розділ 1
Розділ 1
Розділ 1
Зміст:
Автор починає історію з оповіді місця і часу подій, що відбуваються під час оповіді. Мова йде про середньовічну Англію, коли країну захоплюють вихідці з французької Нормандії. Протистояння відбувається між корінними жителями саксами та прибульцями, які як завойовники отримують усі преференції в країні. Це створює глибоке незадоволення як серед простих селян, так і серед знаті, яка втрачає свою значущість в рідному краї.
Серед гущавини лісу спілкуються двоє чоловіків. Один з них — Гурт, свинопас, селянин, що виконує роботу для свого пана-саксонця Седріка Ротервудського, інший — Вамба, блазень, який розважає цього ж пана. Вони розмовляють про несправедливість, що панує в їх країні. Настає вечір й Гурт жене стадо до хліву. Починається сильна злива
Розділ 1
Зміст:
Автор починає історію з оповіді місця і часу подій, що відбуваються під час оповіді. Мова йде про середньовічну Англію, коли країну захоплюють вихідці з французької Нормандії. Протистояння відбувається між корінними жителями саксами та прибульцями, які як завойовники отримують усі преференції в країні. Це створює глибоке незадоволення як серед простих селян, так і серед знаті, яка втрачає свою значущість в рідному краї.
Серед гущавини лісу спілкуються двоє чоловіків. Один з них — Гурт, свинопас, селянин, що виконує роботу для свого пана-саксонця Седріка Ротервудського, інший — Вамба, блазень, який розважає цього ж пана. Вони розмовляють про несправедливість, що панує в їх країні. Настає вечір й Гурт жене стадо до хліву. Починається сильна злива
Розділ 2
Розділ 2
Зміст:
Вамба і Гурт далі рухаються дорогою, але Вамбі дуже цікаво хто ті подорожні, що простують цією місцевістю, тому він повсякчас затримується. Виявляється, що подорожні — не прості люди, один з них - прелат Еймер, що належить до церковної еліти, а інший — рицар-монах ордену тамплієрів брат Бріан, разом зі слугами і охороною. Звісно, Вамба і Гурт були вражені багатством і пишністю подорожніх, які спитали у них про дорогу до маєтку Седріка Ротервудського. Під час бесіди прелат продемонстрував мякість, ввічливість і щедрість, в той час як хрестоносець - рішучість, суворість, силу і небажання чути будь-яких відмовок. Врешті Вамба вказав дорогу неправильно з надією, що подорожні потраплять до Шеффілду. Коли подорожні подалися вперед, між Еймером та Бріаном точилася розмова щодо багатія Седріка Ротервудського, сакса-патріота, місцевого володаря та його красуні-підопічної Ровени, до якої Седрік ставився і беріг дужче за рідну доньку. Еймер попередив про це свого супутника, адже Седрік навіть вигнав власного сина з дому, через його кохання до красуні. Суперечка була щодо її краси, а тому Еймер пообіцяв золотий ланцюг, а Бріан 20 діжок вина за перемогу. Коли супутники дісталися до роздоріжжя, вони не могли згадати якою з чотирьох доріг їм треба їхати. Проте їм допоміг подорожній, що тут знаходився і допоміг їм дістатися до Ротервуду.
Зміст:
Вамба і Гурт далі рухаються дорогою, але Вамбі дуже цікаво хто ті подорожні, що простують цією місцевістю, тому він повсякчас затримується. Виявляється, що подорожні — не прості люди, один з них - прелат Еймер, що належить до церковної еліти, а інший — рицар-монах ордену тамплієрів брат Бріан, разом зі слугами і охороною. Звісно, Вамба і Гурт були вражені багатством і пишністю подорожніх, які спитали у них про дорогу до маєтку Седріка Ротервудського. Під час бесіди прелат продемонстрував мякість, ввічливість і щедрість, в той час як хрестоносець - рішучість, суворість, силу і небажання чути будь-яких відмовок. Врешті Вамба вказав дорогу неправильно з надією, що подорожні потраплять до Шеффілду. Коли подорожні подалися вперед, між Еймером та Бріаном точилася розмова щодо багатія Седріка Ротервудського, сакса-патріота, місцевого володаря та його красуні-підопічної Ровени, до якої Седрік ставився і беріг дужче за рідну доньку. Еймер попередив про це свого супутника, адже Седрік навіть вигнав власного сина з дому, через його кохання до красуні. Суперечка була щодо її краси, а тому Еймер пообіцяв золотий ланцюг, а Бріан 20 діжок вина за перемогу. Коли супутники дісталися до роздоріжжя, вони не могли згадати якою з чотирьох доріг їм треба їхати. Проте їм допоміг подорожній, що тут знаходився і допоміг їм дістатися до Ротервуду.
Розділ 3
Розділ 3
Зміст:
У великій залі була приготована вечеря для Седріка Ротервудського. Все було облаштовано у саксонському стилі, що вирізнявся своєю простотою. Столи стояли у формі літери Т, за ними вечеряли як господар із господинею, так і всі їх слуги. Проте, місця за столами відрізнялися: господарі вечеряли за столом, що стояв на підвищенні, що називалося чільним помостом, на особливих двох стільцях, які свідчили про їх статус. Поруч з ними за цим столом могли вечеряти лише поважні гості. Інший стіл призначався для слуг, біля нього стояли лави. За столом сидів господар — Седрік Сакс — шістдесятирічний чоловік, сильний, гордий, досвідчений і впевнений в собі, проте водночас сторожкий і запальний. Поруч у залі були його служники і пси. Седрік був у поганому гуморі, адже трапеза все ще не почалася, оскільки леді Ровена затримувалася у себе, бо перевдягалася, оскільки потрапила під дощ, а ще все ще не повернувся пастух Гурт зі стадом, а ще десь подівся Вамба, його улюблений блазень. Седрік хвилювався, що Гурт міг потрапити до рук розбійників, або ж до рук вельможних сусідів, яких він так само вважав розбійниками, що зазіхають на чуже майно. Седріку хотілося довести всім норманам, що він не безпорадний старигань, а все ще може силою довести, що з ним варто рахуватися, проте одразу згадав про свого сина Вілфреда і його заборонене кохання, через яке він змушений був його вигнати, але за яким, проте, дуже сумував. Зненацька всі почули, що хтось прибув до замку, Седріку доповіли, що це — пріор Еймер та Бріан Буа-Жілтьбер. Як господар, який повинен надати прихисток подорожнім він розпорядився, щоб подорожнім надали все необхідне й потурбувалися про них, їх коней та слуг, що їх супроводжували. Проте він знав, хто вони і що вони — нормани, яких він все ж недолюблював, адже вони завоювали його рідний край.
Зміст:
У великій залі була приготована вечеря для Седріка Ротервудського. Все було облаштовано у саксонському стилі, що вирізнявся своєю простотою. Столи стояли у формі літери Т, за ними вечеряли як господар із господинею, так і всі їх слуги. Проте, місця за столами відрізнялися: господарі вечеряли за столом, що стояв на підвищенні, що називалося чільним помостом, на особливих двох стільцях, які свідчили про їх статус. Поруч з ними за цим столом могли вечеряти лише поважні гості. Інший стіл призначався для слуг, біля нього стояли лави. За столом сидів господар — Седрік Сакс — шістдесятирічний чоловік, сильний, гордий, досвідчений і впевнений в собі, проте водночас сторожкий і запальний. Поруч у залі були його служники і пси. Седрік був у поганому гуморі, адже трапеза все ще не почалася, оскільки леді Ровена затримувалася у себе, бо перевдягалася, оскільки потрапила під дощ, а ще все ще не повернувся пастух Гурт зі стадом, а ще десь подівся Вамба, його улюблений блазень. Седрік хвилювався, що Гурт міг потрапити до рук розбійників, або ж до рук вельможних сусідів, яких він так само вважав розбійниками, що зазіхають на чуже майно. Седріку хотілося довести всім норманам, що він не безпорадний старигань, а все ще може силою довести, що з ним варто рахуватися, проте одразу згадав про свого сина Вілфреда і його заборонене кохання, через яке він змушений був його вигнати, але за яким, проте, дуже сумував. Зненацька всі почули, що хтось прибув до замку, Седріку доповіли, що це — пріор Еймер та Бріан Буа-Жілтьбер. Як господар, який повинен надати прихисток подорожнім він розпорядився, щоб подорожнім надали все необхідне й потурбувалися про них, їх коней та слуг, що їх супроводжували. Проте він знав, хто вони і що вони — нормани, яких він все ж недолюблював, адже вони завоювали його рідний край.
Розділ 4
Розділ 4
Зміст:
Абат Еймер та рицар Бріан перевдяглися до вечері та увійшли до зали, де перебував господар замку. Їх вигляд був вишуканий та багатий. Седрік Сакс привітав гостей та запропонував доєднатися до вечері. В цей момент зявилися Гурт і Вамба й Седрік негайно вирішив з ними поговорити. Він спитав у Гурта чому той так довго затримався із стадом і чи все гаразд з його майном. Коли він дізнався, що стадо ціле, то одразу ж нагримав на пастуха за те, що йому довелося хвилюватися через його запізнення. Гурт знав, що сперечатися безглуздо, проте на його захист виступив блазень Вамба, який сказав, що Гурт не винен, бо запізнення сталося через пса Фангса, а коли Седрік наказав повісити пса, Вамба відповів, що пес не винен в тому, що йому підстриг кігті лісничий Мальвуазена. Далі Седрік почав жалітися гостям на поганих сусідів, які не кращі за розбійників. Почалася трапеза, яка могла вразити своєю вишуканістю будь-кого. В цей момент вийшла леді Ровена, яка мала надзвичайний вигляд і сер Бріан одразу ж визнав, що золотого ланцюга абата йому не носити, а пріор отримає своїх 20 діжок хіонського вина, які він чесно виграв, адже такої красуні рицар ще не бачив. Він втупився своїм поглядом у неї, що їй не сподобалося, як і Седріку Ротервудському, який одразу ж про це сповістив. Гості сказали, що вони відправляються на рицарський турнір і запропонували поїхати туди і господарю замку, проте той відмовився. Леді Ровена спитала у Бріана про події в Палестині і той відповів про укладення миру з Саладдіном, проте одразу ж він був перебитий блазнем Вамбою, що в жарті натякнув на коротку тривалість цих мирних угод. Бріанові не сподобалися витівки блазня, адже він згадав про те, як той вказував їм дорогу до замку. Проте хитромудрий блазень як завжди легко викрутився. В цей момент слуги повідомили про ще одного подорожнього і Седрік наказав впустити його без зайвих слів.
Зміст:
Абат Еймер та рицар Бріан перевдяглися до вечері та увійшли до зали, де перебував господар замку. Їх вигляд був вишуканий та багатий. Седрік Сакс привітав гостей та запропонував доєднатися до вечері. В цей момент зявилися Гурт і Вамба й Седрік негайно вирішив з ними поговорити. Він спитав у Гурта чому той так довго затримався із стадом і чи все гаразд з його майном. Коли він дізнався, що стадо ціле, то одразу ж нагримав на пастуха за те, що йому довелося хвилюватися через його запізнення. Гурт знав, що сперечатися безглуздо, проте на його захист виступив блазень Вамба, який сказав, що Гурт не винен, бо запізнення сталося через пса Фангса, а коли Седрік наказав повісити пса, Вамба відповів, що пес не винен в тому, що йому підстриг кігті лісничий Мальвуазена. Далі Седрік почав жалітися гостям на поганих сусідів, які не кращі за розбійників. Почалася трапеза, яка могла вразити своєю вишуканістю будь-кого. В цей момент вийшла леді Ровена, яка мала надзвичайний вигляд і сер Бріан одразу ж визнав, що золотого ланцюга абата йому не носити, а пріор отримає своїх 20 діжок хіонського вина, які він чесно виграв, адже такої красуні рицар ще не бачив. Він втупився своїм поглядом у неї, що їй не сподобалося, як і Седріку Ротервудському, який одразу ж про це сповістив. Гості сказали, що вони відправляються на рицарський турнір і запропонували поїхати туди і господарю замку, проте той відмовився. Леді Ровена спитала у Бріана про події в Палестині і той відповів про укладення миру з Саладдіном, проте одразу ж він був перебитий блазнем Вамбою, що в жарті натякнув на коротку тривалість цих мирних угод. Бріанові не сподобалися витівки блазня, адже він згадав про те, як той вказував їм дорогу до замку. Проте хитромудрий блазень як завжди легко викрутився. В цей момент слуги повідомили про ще одного подорожнього і Седрік наказав впустити його без зайвих слів.
Розділ 5
Розділ 5
Зміст:
Дворецький повідомив про новоприбулого Седріка Сакса. Ним виявився єврей Ісаак з Йорка, а до них в ті часи ставилися надзвичайно неприязно. Ісаак сором'язливо ввійшов до зали, проте його всі намагалися не помічати. Це був високий чоловік похилого віку, у старій одежині, проте з приладдям для писання. Він так міг і залишитися голодним і змоклим, якби прочанин, що сушив одяг, не запропонував йому своє місце біля вогню й не приніс йому юшки від загального столу. Після цього прочанин підійшов ближче до чільного помосту, а Ісаак зміг бодай трохи зігрітися і підживитися. В цей момент Седрік і гості розмовляли про полювання і славетні битви, Седрік підніс тост за славних воїнів, що воюють у Палестині у лавах захисників хреста. Бріан одразу ж запишався, оскільки належав до тамплієрів, пріор згадав про орден іоанітів, до яких приєднався його брат. Леді Ровена спитала, чи були ще воїни, які не поступалися рицарям цих орденів. Бріан сказав, що були інші воїни, але вони точно поступалися, але до розмови доєднався прочанин, який одразу ж повідомив, що воїни з Англії були найкращими і згадав про лицарський турнір, що король Річард влаштував одразу після взяття фортеці Сен-Жан д'Акр. Згадка про цей турнір надзвичайно розлютила Бріана де Буа-Жільбера, але зацікавила Седріка і Ровену. Прочанин розповів, що англійські лицарі перемогли в турнірі всіх тамплієрів, в тому числі і сера Бріана і назвав усіх шістьох воїнів-переможців. Седрік був радий чути, що більшість з них — сакси, а головне, що один з них був його син Айвенго, якого він вигнав зі свого дому. Буа-Жільбер, який саме Айвенго програв поклявся, що здійснить реванш одразу ж коли Айвенго повернеться до Англії. Вони з прочанином заклалися, а пріор виступив як посередник. Пріор вбачаючи у запальному Бріані небезпеку конфлікту запропонував йти до сну, тому незабаром усі гості і господарі розійшлися по своїх кімнатах. Проходячи повз Ісаака сер Бріан звертався до нього агресивно, а потім щось сказав своїм мусульманам-невільникам мовою, якої ніхто не знав. Почалася трапеза, яка могла вразити своєю вишуканістю будь-кого. В цей момент вийшла леді Ровена, яка мала надзвичайний вигляд і сер Бріан одразу ж визнав, що золотого ланцюга абата йому не носити, а пріор отримає своїх 20 діжок хіонського вина, які він чесно виграв, адже такої красуні рицар ще не бачив. Він втупився своїм поглядом у неї, що їй не сподобалося, як і Седріку Ротервудському, який одразу ж про це сповістив. Гості сказали, що вони відправляються на рицарський турнір і запропонували поїхати туди і господарю замку, проте той відмовився. Леді Ровена спитала у Бріана про події в Палестині і той відповів про укладення миру з Саладдіном, проте одразу ж він був перебитий блазнем Вамбою, що в жарті натякнув на коротку тривалість цих мирних угод. Бріанові не сподобалися витівки блазня, адже він згадав про те, як той вказував їм дорогу до замку. Проте хитромудрий блазень як завжди легко викрутився. В цей момент слуги повідомили про ще одного подорожнього і Седрік наказав впустити його без зайвих слів.
Зміст:
Дворецький повідомив про новоприбулого Седріка Сакса. Ним виявився єврей Ісаак з Йорка, а до них в ті часи ставилися надзвичайно неприязно. Ісаак сором'язливо ввійшов до зали, проте його всі намагалися не помічати. Це був високий чоловік похилого віку, у старій одежині, проте з приладдям для писання. Він так міг і залишитися голодним і змоклим, якби прочанин, що сушив одяг, не запропонував йому своє місце біля вогню й не приніс йому юшки від загального столу. Після цього прочанин підійшов ближче до чільного помосту, а Ісаак зміг бодай трохи зігрітися і підживитися. В цей момент Седрік і гості розмовляли про полювання і славетні битви, Седрік підніс тост за славних воїнів, що воюють у Палестині у лавах захисників хреста. Бріан одразу ж запишався, оскільки належав до тамплієрів, пріор згадав про орден іоанітів, до яких приєднався його брат. Леді Ровена спитала, чи були ще воїни, які не поступалися рицарям цих орденів. Бріан сказав, що були інші воїни, але вони точно поступалися, але до розмови доєднався прочанин, який одразу ж повідомив, що воїни з Англії були найкращими і згадав про лицарський турнір, що король Річард влаштував одразу після взяття фортеці Сен-Жан д'Акр. Згадка про цей турнір надзвичайно розлютила Бріана де Буа-Жільбера, але зацікавила Седріка і Ровену. Прочанин розповів, що англійські лицарі перемогли в турнірі всіх тамплієрів, в тому числі і сера Бріана і назвав усіх шістьох воїнів-переможців. Седрік був радий чути, що більшість з них — сакси, а головне, що один з них був його син Айвенго, якого він вигнав зі свого дому. Буа-Жільбер, який саме Айвенго програв поклявся, що здійснить реванш одразу ж коли Айвенго повернеться до Англії. Вони з прочанином заклалися, а пріор виступив як посередник. Пріор вбачаючи у запальному Бріані небезпеку конфлікту запропонував йти до сну, тому незабаром усі гості і господарі розійшлися по своїх кімнатах. Проходячи повз Ісаака сер Бріан звертався до нього агресивно, а потім щось сказав своїм мусульманам-невільникам мовою, якої ніхто не знав. Почалася трапеза, яка могла вразити своєю вишуканістю будь-кого. В цей момент вийшла леді Ровена, яка мала надзвичайний вигляд і сер Бріан одразу ж визнав, що золотого ланцюга абата йому не носити, а пріор отримає своїх 20 діжок хіонського вина, які він чесно виграв, адже такої красуні рицар ще не бачив. Він втупився своїм поглядом у неї, що їй не сподобалося, як і Седріку Ротервудському, який одразу ж про це сповістив. Гості сказали, що вони відправляються на рицарський турнір і запропонували поїхати туди і господарю замку, проте той відмовився. Леді Ровена спитала у Бріана про події в Палестині і той відповів про укладення миру з Саладдіном, проте одразу ж він був перебитий блазнем Вамбою, що в жарті натякнув на коротку тривалість цих мирних угод. Бріанові не сподобалися витівки блазня, адже він згадав про те, як той вказував їм дорогу до замку. Проте хитромудрий блазень як завжди легко викрутився. В цей момент слуги повідомили про ще одного подорожнього і Седрік наказав впустити його без зайвих слів.
Розділ 6
Розділ 6
Зміст:
Прочанину слуги запропонували вечірню зустріч з вином, щоб він розказав про Святу Землю і, особливо, про Айвенго, але прочанин відмовився. Проте, на пропозицію від леді Ровени він погодився й служниця відвела його в її покої. Там вона розпитала про Айвенго, що був другом її дитинства, проте особливо багато інформації вона не отримала. Прочанин розказав, що Айвенго живий, здоровий, але коли він повернеться в Англію він не знав, хоча сказав, що дорога ця для нього буде цілком безпечною. Після цього прочанин пішов до місця свого нічлігу, його сусідами були Ісаак та свинопас Гурт, чиї кімнати були поруч. Рано вранці прочанин зайшов у кімнату єврея, який спав неспокійно і розбудив його. Він розповів Ісаакові, що його чекає небезпека, адже сер Бріан вчора наказав своїм мусульманським рабам викрасти єврея, коли він віддалиться бід замку Седріка Сакса і відвезти до де Бефа, або Мальвуазена, щоб вимагати з нього гроші. Ісаак дуже засмутився, оскільки передчував такі події, але попрохав прочанина допомогти йому. Прочанин пішов до свинопаса Гурта й сказав про те, що їм з євреєм необхідно негайно вирушати у дорогу. Гурт відповідав і діяв знехотя, але коли прочанин прошепотів йому щось на вухо, одразу піднявся й випустив подорожніх із замку, а на прощання поцілував прочанинові руку. Це все дуже здивувало блазня Вамбу, його друга, проте Гурт нічого йому на це не сказав. Подорожні швидко рушили на мулах, проте йшли доволі заплутано, але прочанин чудово знав околиці. Через деякий час прочанин повідомив, що вони скоро залишать землі де Бефа, а Мальвуазена вони вже проминули. Але Ісаак прохав його далі супроводжувати, адже він боявся мусульман, для яких кордони і межі — ніщо. Незабаром вони дісталися околиць Шеффілда і там прочанин сказав, що вони повинні розділитися. Ісаак захотів віддячити прочанинові, у якого побачив рицарські шпори і запропонував йому звернутися до свого родича, щоб той дав йому рицарські обладунки і коня для турніру. Прочанин теж давно помітив, що Ісаак далеко не простий бідний єврей, а доволі впливова людина в своєму оточенні, тому радо прийняв грамоту, яку написав йому Ісаак.
Зміст:
Прочанину слуги запропонували вечірню зустріч з вином, щоб він розказав про Святу Землю і, особливо, про Айвенго, але прочанин відмовився. Проте, на пропозицію від леді Ровени він погодився й служниця відвела його в її покої. Там вона розпитала про Айвенго, що був другом її дитинства, проте особливо багато інформації вона не отримала. Прочанин розказав, що Айвенго живий, здоровий, але коли він повернеться в Англію він не знав, хоча сказав, що дорога ця для нього буде цілком безпечною. Після цього прочанин пішов до місця свого нічлігу, його сусідами були Ісаак та свинопас Гурт, чиї кімнати були поруч. Рано вранці прочанин зайшов у кімнату єврея, який спав неспокійно і розбудив його. Він розповів Ісаакові, що його чекає небезпека, адже сер Бріан вчора наказав своїм мусульманським рабам викрасти єврея, коли він віддалиться бід замку Седріка Сакса і відвезти до де Бефа, або Мальвуазена, щоб вимагати з нього гроші. Ісаак дуже засмутився, оскільки передчував такі події, але попрохав прочанина допомогти йому. Прочанин пішов до свинопаса Гурта й сказав про те, що їм з євреєм необхідно негайно вирушати у дорогу. Гурт відповідав і діяв знехотя, але коли прочанин прошепотів йому щось на вухо, одразу піднявся й випустив подорожніх із замку, а на прощання поцілував прочанинові руку. Це все дуже здивувало блазня Вамбу, його друга, проте Гурт нічого йому на це не сказав. Подорожні швидко рушили на мулах, проте йшли доволі заплутано, але прочанин чудово знав околиці. Через деякий час прочанин повідомив, що вони скоро залишать землі де Бефа, а Мальвуазена вони вже проминули. Але Ісаак прохав його далі супроводжувати, адже він боявся мусульман, для яких кордони і межі — ніщо. Незабаром вони дісталися околиць Шеффілда і там прочанин сказав, що вони повинні розділитися. Ісаак захотів віддячити прочанинові, у якого побачив рицарські шпори і запропонував йому звернутися до свого родича, щоб той дав йому рицарські обладунки і коня для турніру. Прочанин теж давно помітив, що Ісаак далеко не простий бідний єврей, а доволі впливова людина в своєму оточенні, тому радо прийняв грамоту, яку написав йому Ісаак.
Розділ 7
Розділ 7
Зміст:
Принц Джон, який сприймав свого брата Річарда Лев'яче Серце зміг досягнути його ув'язнення, в чому йому допомогли союзники герцог Австрійський та король Франції Філіпп. За таких обставин він шукав собі прибічників й ними ставали рицарі — тамплієри та іоаніти. Крім того, селяни, обідрані до зубожіння збиралися у величезні ватаги й займалися грабунками, а дворяни, що втратили контроль з боку короля самі собі ставали господарями і створювали свої армії. Проте, попри складні умови в країні, рицарський турнір був головною подією, на яку намагалися потрапити всі. Турнір проводили в мальовничому місці, за милю від містечка Ешбі, його збирався відвідати принц Джон разом зі своїм почтом. Серед почесних гостей був Бріан де Буа-Жільбер, який був головним серед розпорядників турніру. Місце для турніру було підготовано найретельнішим чином, були облаштовані місця для глядачів — як для принца, так і для звичайних селян. Навпроти місця для принца стояло ще одне вишукане місце — для королеви турніру, але хто нею буде було поки що невідомо. На місцях була товкотнеча, адже всі намагалися посісти найзручніші місця й сперечалися між собою за знатністю. Сюди прийшов і Ісаак зі своєю красунею-донькою. Тут він себе почував безпечно, адже при свідках ніхто б його не образив, проте, не зважаючи на вишуканий і багатий вигляд, він не міг сподіватися на місця, призначені для багатих дворян. Зявився принц Джон разом зі своїм почтом, серед якого були і дворяни і представники церкви, наприклад абат Жорво. Принц Джон побачив Ісаака і його дочку, яка впала йому в око і наказав йому, як шанованому багатію, зайняти місце, призначене для саксонських пастухів, серед яких був Седрік Сакс та Етельстан Конінгсбурзький, що були дуже поважними особами. Коли Етельстан пропустив повз вуха наказ принца, той наказав охоронцям полоскотати списом нечему. Етельстана могли проштрикнути списом, якби Седрік влучним ударом меча не обрубав його вістря. Незважаючи на це, принц наказав Ісаакові під страхом смерті піднятися на вказані місця, проте ситуацію врятував Вамба, який через вдалий жарт зміг всіх насмішити і виділитися з натовпу. Ісаак потрапив до огорожі, до якої він спочатку намагався дістатися, а Вамба отримав кілька червінців від принца Джона, що нахабно відібрав гроші у Ісаака.
Зміст:
Принц Джон, який сприймав свого брата Річарда Лев'яче Серце зміг досягнути його ув'язнення, в чому йому допомогли союзники герцог Австрійський та король Франції Філіпп. За таких обставин він шукав собі прибічників й ними ставали рицарі — тамплієри та іоаніти. Крім того, селяни, обідрані до зубожіння збиралися у величезні ватаги й займалися грабунками, а дворяни, що втратили контроль з боку короля самі собі ставали господарями і створювали свої армії. Проте, попри складні умови в країні, рицарський турнір був головною подією, на яку намагалися потрапити всі. Турнір проводили в мальовничому місці, за милю від містечка Ешбі, його збирався відвідати принц Джон разом зі своїм почтом. Серед почесних гостей був Бріан де Буа-Жільбер, який був головним серед розпорядників турніру. Місце для турніру було підготовано найретельнішим чином, були облаштовані місця для глядачів — як для принца, так і для звичайних селян. Навпроти місця для принца стояло ще одне вишукане місце — для королеви турніру, але хто нею буде було поки що невідомо. На місцях була товкотнеча, адже всі намагалися посісти найзручніші місця й сперечалися між собою за знатністю. Сюди прийшов і Ісаак зі своєю красунею-донькою. Тут він себе почував безпечно, адже при свідках ніхто б його не образив, проте, не зважаючи на вишуканий і багатий вигляд, він не міг сподіватися на місця, призначені для багатих дворян. Зявився принц Джон разом зі своїм почтом, серед якого були і дворяни і представники церкви, наприклад абат Жорво. Принц Джон побачив Ісаака і його дочку, яка впала йому в око і наказав йому, як шанованому багатію, зайняти місце, призначене для саксонських пастухів, серед яких був Седрік Сакс та Етельстан Конінгсбурзький, що були дуже поважними особами. Коли Етельстан пропустив повз вуха наказ принца, той наказав охоронцям полоскотати списом нечему. Етельстана могли проштрикнути списом, якби Седрік влучним ударом меча не обрубав його вістря. Незважаючи на це, принц наказав Ісаакові під страхом смерті піднятися на вказані місця, проте ситуацію врятував Вамба, який через вдалий жарт зміг всіх насмішити і виділитися з натовпу. Ісаак потрапив до огорожі, до якої він спочатку намагався дістатися, а Вамба отримав кілька червінців від принца Джона, що нахабно відібрав гроші у Ісаака.
Розділ 8
Розділ 8
Зміст:
Принц Джон згадав, що для лицарського турніру не було обрано королеву краси і кохання і запропонував обрати Ребеку для цієї ролі, але його оточення порекомендувало йому не робити такого вчинку, щоб не викликати загального невдоволення, а замість цього дозволити лицарю-переможцю обрати ту жінку, яка стане цією королевою. Отже, всі всілися й лицарський турнір почався. Правила були такі: було 5 лицарів-призвідців, чиї намети стояли з одного боку поля, всі бажаючі лицарі, в групі по 5 осіб повинні були під'їхати до наметів призвідців і вдарити списом у щит лицаря, з яким хотіли змагатися. Після цього лицарі верхи на конях намагалися збити супротивників за допомогою списів, переможець забирав собі як трофей коня і обладунок переможеного супротивника. Спочатку було багато бажаючих взяти участь у змаганні, але призвідці були занадто досвідченими і постійно перемагали. Публіці це дуже не подобалося, а особливо такому патріоту як Седрік Сакс, сам він не міг брати участь у змаганні через свою ненавченість цьому мистецтву, проте сподівався на це підбити Етельстана, який вмів, але був занадто пасивним. Зненацька, після довгої перерви, зявився лицар на чудовому коні, в дорогому обладунку, з зображенням вирваного з корінням дуба і написом іспанською "Desdichado", що значило "Позбавлений спадщини". Він викликав найкращого бійця — Бріана де Буа-Жільбера на смертельний поєдинок (до цього всі сутички відбувалися з безпечною тренувальною зброєю). На диво і на радість усіх глядачів молодий невідомий лицар зміг перемогти чемпіона, чим викликав його сильну ненависть і водночас журбу з цього приводу. Після цього, Лицар позбавлений спадщини переміг по черзі усіх інших призвідців і став переможцем на радість усіх глядачів.
Зміст:
Принц Джон згадав, що для лицарського турніру не було обрано королеву краси і кохання і запропонував обрати Ребеку для цієї ролі, але його оточення порекомендувало йому не робити такого вчинку, щоб не викликати загального невдоволення, а замість цього дозволити лицарю-переможцю обрати ту жінку, яка стане цією королевою. Отже, всі всілися й лицарський турнір почався. Правила були такі: було 5 лицарів-призвідців, чиї намети стояли з одного боку поля, всі бажаючі лицарі, в групі по 5 осіб повинні були під'їхати до наметів призвідців і вдарити списом у щит лицаря, з яким хотіли змагатися. Після цього лицарі верхи на конях намагалися збити супротивників за допомогою списів, переможець забирав собі як трофей коня і обладунок переможеного супротивника. Спочатку було багато бажаючих взяти участь у змаганні, але призвідці були занадто досвідченими і постійно перемагали. Публіці це дуже не подобалося, а особливо такому патріоту як Седрік Сакс, сам він не міг брати участь у змаганні через свою ненавченість цьому мистецтву, проте сподівався на це підбити Етельстана, який вмів, але був занадто пасивним. Зненацька, після довгої перерви, зявився лицар на чудовому коні, в дорогому обладунку, з зображенням вирваного з корінням дуба і написом іспанською "Desdichado", що значило "Позбавлений спадщини". Він викликав найкращого бійця — Бріана де Буа-Жільбера на смертельний поєдинок (до цього всі сутички відбувалися з безпечною тренувальною зброєю). На диво і на радість усіх глядачів молодий невідомий лицар зміг перемогти чемпіона, чим викликав його сильну ненависть і водночас журбу з цього приводу. Після цього, Лицар позбавлений спадщини переміг по черзі усіх інших призвідців і став переможцем на радість усіх глядачів.
Розділ 9
Розділ 9
Зміст:
Переможця турніру попрохали зняти шолом, або відкрити забороло, але той відмовився, бажаючи залишитися невідомим. В ті часи це було звичайною річчю, а тому нікого не здивувало. Принцу Джону було дуже цікаво хто переміг його улюбленців й він почав розпитувати свій почет, чи хтось упізнав Лицаря Позбавленого Спадщини, але ніхто не здогадався. Принц привітав переможця і подарував як приз чудового коня в повному спорядженні. Лицар Позбавлений Спадщини без зайвих слів заскочив на коня, щоб спробувати його якості. Тоді пріор нагадав, переможець повинен обрати королеву краси і любові і принц запросив переможця до виконання цього обовязку, начепивши на спис вінок. Переможець обрав королеву і нею стала — леді Ровена, вихованка Седріка Сакса. Принц Джон запросив королеву, її батька і друзів на бенкет, але Седрік відмовив принцу від імені всіх запрошених, але пообіцяв, що леді Ровена виконає всі покладені на неї обовязки. Переможець теж відмовився від участі в бенкеті через страшенну утому і розмістився в одному з шатер, розміщених на полі, яке йому запропонували маршали турніру. Турнір закінчився і всі глядачі та учасники розійшлися.
Зміст:
Переможця турніру попрохали зняти шолом, або відкрити забороло, але той відмовився, бажаючи залишитися невідомим. В ті часи це було звичайною річчю, а тому нікого не здивувало. Принцу Джону було дуже цікаво хто переміг його улюбленців й він почав розпитувати свій почет, чи хтось упізнав Лицаря Позбавленого Спадщини, але ніхто не здогадався. Принц привітав переможця і подарував як приз чудового коня в повному спорядженні. Лицар Позбавлений Спадщини без зайвих слів заскочив на коня, щоб спробувати його якості. Тоді пріор нагадав, переможець повинен обрати королеву краси і любові і принц запросив переможця до виконання цього обовязку, начепивши на спис вінок. Переможець обрав королеву і нею стала — леді Ровена, вихованка Седріка Сакса. Принц Джон запросив королеву, її батька і друзів на бенкет, але Седрік відмовив принцу від імені всіх запрошених, але пообіцяв, що леді Ровена виконає всі покладені на неї обовязки. Переможець теж відмовився від участі в бенкеті через страшенну утому і розмістився в одному з шатер, розміщених на полі, яке йому запропонували маршали турніру. Турнір закінчився і всі глядачі та учасники розійшлися.
Розділ 10
Розділ 10
Зміст:
Коли лицар Позбавлений Спадщини залишився в шатрі, його оточили слуги з пропозиціями і послугами, але він сказав, що у нього є зброєносець і цього йому буде достатньо. Коли всі пішли, так і не дізнавшись хто був переможцем турніру, зброєносець, дивно вдягнений, щоб його не впізнали, допоміг лицареві зняти обладунок, подав їжі і вина. Це був Гурт, а ще він повідомив про прихід п'яти невідомих у справі. Лицар вдягнувся так, щоб його не можна було впізнати, вийшов до цих п'яти людей. Ними виявилися зброєносці призвідців, що привели коней і обладунок своїх господарів. Лицар позбавлений спадщини подякував чотирьом і взяв викуп за зброю і коней, а зброєносцю Буа-Жільбера повернув і коня і зброю назад, стверджуючи, що їх смертний поєдинок ще не завершений, а якщо його господар відмовиться, то він дарує все його зброєносцю. Всі зброєносці подякували за щедрість і пішли. Лицар дав Гуртові мішок з грошима й наказав податися до Ешбі, де зупинився Ісаак з Йорка, щоб сплатити йому свій борг.
В цей момент Ісаак і Ребека знаходились в маєтку в одній з кімнат. Ісаак жалівся на свою бідність на те, що принц Джон у нього забрав гроші, а лицар-переможець, можливо, нічого не поверне за коня і обладунки. Ребека намагалася його заспокоїти, але все було марно. Двоє слуг принесли їжу та вино і повідомили про відвідувача. Ісаак запросив його, це був Гурт. Він сказав, що він - від лицаря-переможця, привів коня, а тепер хоче заплатити за обладунок господаря. Ісаак сказав, що вартість - 80 цехінів і Гурт сплатив, отримав документ про сплату і подався геть. Проте, в коридорі його перехопила Ребека й повернула йому 100 цехінів і просила передати гроші його господареві, а все, що більше — забрати собі за роботу. Потім вона попередила про небезпечність нічних прогулянок і наказала випустити Гурта з маєтку. Гурт йшов і думав, що цей день — щасливий для нього, адже ще трохи — і він зможе викупити себе з рабства і служити молодому господареві.
Зміст:
Коли лицар Позбавлений Спадщини залишився в шатрі, його оточили слуги з пропозиціями і послугами, але він сказав, що у нього є зброєносець і цього йому буде достатньо. Коли всі пішли, так і не дізнавшись хто був переможцем турніру, зброєносець, дивно вдягнений, щоб його не впізнали, допоміг лицареві зняти обладунок, подав їжі і вина. Це був Гурт, а ще він повідомив про прихід п'яти невідомих у справі. Лицар вдягнувся так, щоб його не можна було впізнати, вийшов до цих п'яти людей. Ними виявилися зброєносці призвідців, що привели коней і обладунок своїх господарів. Лицар позбавлений спадщини подякував чотирьом і взяв викуп за зброю і коней, а зброєносцю Буа-Жільбера повернув і коня і зброю назад, стверджуючи, що їх смертний поєдинок ще не завершений, а якщо його господар відмовиться, то він дарує все його зброєносцю. Всі зброєносці подякували за щедрість і пішли. Лицар дав Гуртові мішок з грошима й наказав податися до Ешбі, де зупинився Ісаак з Йорка, щоб сплатити йому свій борг.
В цей момент Ісаак і Ребека знаходились в маєтку в одній з кімнат. Ісаак жалівся на свою бідність на те, що принц Джон у нього забрав гроші, а лицар-переможець, можливо, нічого не поверне за коня і обладунки. Ребека намагалася його заспокоїти, але все було марно. Двоє слуг принесли їжу та вино і повідомили про відвідувача. Ісаак запросив його, це був Гурт. Він сказав, що він - від лицаря-переможця, привів коня, а тепер хоче заплатити за обладунок господаря. Ісаак сказав, що вартість - 80 цехінів і Гурт сплатив, отримав документ про сплату і подався геть. Проте, в коридорі його перехопила Ребека й повернула йому 100 цехінів і просила передати гроші його господареві, а все, що більше — забрати собі за роботу. Потім вона попередила про небезпечність нічних прогулянок і наказала випустити Гурта з маєтку. Гурт йшов і думав, що цей день — щасливий для нього, адже ще трохи — і він зможе викупити себе з рабства і служити молодому господареві.
Розділ 11
Розділ 11
Зміст:
Як не дивно, на цей вечір пригоди Гурта не завершилися. Він йшов темним яром і думав про небезпеку вештання з купою грошей. Його страхи втілилися і на Гурта напали розбійники. Їх було четверо і вони швидко його захопили в полон і повели до себе. Розбійники розпитували і тиснули на Гурта про гроші, звідки вони, скільки їх. Гурт чесно розповів, що він - зброєносець Лицаря Позбавленого Спадщини, що він носив гроші Ісааку, що сплатити за обладунок і що там йому подарували сто цехінів. Розбійники не повірили, але коли роздивилися мішок Гурта, повірили, а оскільки вважали, що цей лицар так само як і вони бідний і заробляє мечем, а ще сакс, а ще надавав де Бефу і Мальвуазену, а ще є ворогом для Буа-Жільбера, вирішили зробити випробування. Вони запропонували позмагатися на палицях з Мельником і Гурт погодився. Почався запеклий бій двох вправних воїнів, вони билися швидко і сильно, але ніхто не перемагав. Друзі розбійника підбадьорювали його і він намагався старанно нападати, Гурт лише захищався. Врешті, розбійник стомився і Гурт вправним ударом вдарив його по голові і переміг. Розбійники йому повернули все і двоє з них супроводжували всю дорогу, поки він не дійшов до намету господаря, щоб убезпечити від інших розбійників. На прощання вони наказали нічого нікому не розповідати про них. Гурт був дуже радий бачити свого господаря і одразу розповів йому про всі свої пригоди, чим дуже здивував, але лицарю треба було відпочити перед завтрашніми змаганнями, тому всі полягали спати.
Зміст:
Як не дивно, на цей вечір пригоди Гурта не завершилися. Він йшов темним яром і думав про небезпеку вештання з купою грошей. Його страхи втілилися і на Гурта напали розбійники. Їх було четверо і вони швидко його захопили в полон і повели до себе. Розбійники розпитували і тиснули на Гурта про гроші, звідки вони, скільки їх. Гурт чесно розповів, що він - зброєносець Лицаря Позбавленого Спадщини, що він носив гроші Ісааку, що сплатити за обладунок і що там йому подарували сто цехінів. Розбійники не повірили, але коли роздивилися мішок Гурта, повірили, а оскільки вважали, що цей лицар так само як і вони бідний і заробляє мечем, а ще сакс, а ще надавав де Бефу і Мальвуазену, а ще є ворогом для Буа-Жільбера, вирішили зробити випробування. Вони запропонували позмагатися на палицях з Мельником і Гурт погодився. Почався запеклий бій двох вправних воїнів, вони билися швидко і сильно, але ніхто не перемагав. Друзі розбійника підбадьорювали його і він намагався старанно нападати, Гурт лише захищався. Врешті, розбійник стомився і Гурт вправним ударом вдарив його по голові і переміг. Розбійники йому повернули все і двоє з них супроводжували всю дорогу, поки він не дійшов до намету господаря, щоб убезпечити від інших розбійників. На прощання вони наказали нічого нікому не розповідати про них. Гурт був дуже радий бачити свого господаря і одразу розповів йому про всі свої пригоди, чим дуже здивував, але лицарю треба було відпочити перед завтрашніми змаганнями, тому всі полягали спати.
Розділ 12
Розділ 12
Зміст:
Наступний день турніру виявився сонячним. Глядачі та учасники з самого ранку почали збиратися в місці проведення турніру, щоб взяти участь, або щоб зайняти найкращі місця. Цього дня мали відбутися загальні змагання, в яких могли взяти участь усі бажаючі лицарі. Суть змагання полягала в тому, що всі учасники розподілялися на дві команди: першу очолював лицар Позбавлений Спадщини, а другу — Бріан де Буа-Жільбер. Можна було брати участь верхи і пішки, але вершники не могли битися з пішими. Програвав той, хто впав і не міг піднятися, або той, кого виштовхували до огорожі. Билися гострими списами і мечами, але не можна було ними лише рубати. Принц міг в будь-яку мить припинити бій, він хотів, щоб виграли призвідці, які були в команді Буа-Жільбера,тому його лицарі теж туди записалися. Седрік Сакс і леді Ровена теж прибули і зайняли свої місця. Етельстан здивував Седріка і теж записався у команду Буа-Жільбера. У нього була своя причина: він вважав, що леді Ровена - його наречена, а лицар Позбавлений Спадку вибравши її королевою краси ніби кидав цим йому виклик, тому він хотів його провчити. Спочатку всі встали у шеренгу і маршали порахували, щоб сили були рівні: з обох боків було по п'ятдесят лицарів, після цього був даний сигнал до бою. Кінні лицарі помчали назустріч першими, а піхота пішла за ними. Одразу багато лицарів попадали, а далі почалася страшна кривава бійка. Головними суперниками були Буа-Жільбер і лицар Позбавлений Спадщини, але їм не давали битися оди з одним, бо для кожного було б великою честю перемогти голову команди. Лише з часом, коли кількість бійців значно зменшилася, вони змогли зустрітися у двобої. Але так сталося, що команда Буа-Жільбера виявилася сильнішою в певний момент і до двобою додалися ще двоє важковиків — де Беф і Етельстан. Лицар Позбавлений Спадщини опирався трьом і давав їм гідну відсіч, але це не могло продовжуватися довго. Принц не хотів зупиняти бій, хоч його і просили. Проте на поміч прийшов один з лицарів, якого глядачі назвали Чорний Ледар, бо він не брав активної участі у змаганні, який допоміг лицарю Позбавленому Спадщини і зламав свій меч об де Бефа, чим вклав його разом з конем на землю і, вихопивши сокиру Етельстана, те саме зробив і з ним, а після цього знову зайняв пасивну позицію. Позбавлений Спадщини переміг Буа-Жільбера, але принц викинув жезл і припинив бій. Він хотів нагородити Чорного Ледаря, як найкращого бійця цього дня, але той десь зник, тому довелося знову обрати ненависного Позбавленого Спадщини. Лицар встав на коліна перед королевою кохання і маршали зняли з нього шолом. Леді Ровена впізнала його: це був Айвенго, вона з повагою нагородила його золотим вінком, але він впав після цього. Маршали здогадалися і зняли з нього панцир. Айвенго був поранений списом.
Зміст:
Наступний день турніру виявився сонячним. Глядачі та учасники з самого ранку почали збиратися в місці проведення турніру, щоб взяти участь, або щоб зайняти найкращі місця. Цього дня мали відбутися загальні змагання, в яких могли взяти участь усі бажаючі лицарі. Суть змагання полягала в тому, що всі учасники розподілялися на дві команди: першу очолював лицар Позбавлений Спадщини, а другу — Бріан де Буа-Жільбер. Можна було брати участь верхи і пішки, але вершники не могли битися з пішими. Програвав той, хто впав і не міг піднятися, або той, кого виштовхували до огорожі. Билися гострими списами і мечами, але не можна було ними лише рубати. Принц міг в будь-яку мить припинити бій, він хотів, щоб виграли призвідці, які були в команді Буа-Жільбера,тому його лицарі теж туди записалися. Седрік Сакс і леді Ровена теж прибули і зайняли свої місця. Етельстан здивував Седріка і теж записався у команду Буа-Жільбера. У нього була своя причина: він вважав, що леді Ровена - його наречена, а лицар Позбавлений Спадку вибравши її королевою краси ніби кидав цим йому виклик, тому він хотів його провчити. Спочатку всі встали у шеренгу і маршали порахували, щоб сили були рівні: з обох боків було по п'ятдесят лицарів, після цього був даний сигнал до бою. Кінні лицарі помчали назустріч першими, а піхота пішла за ними. Одразу багато лицарів попадали, а далі почалася страшна кривава бійка. Головними суперниками були Буа-Жільбер і лицар Позбавлений Спадщини, але їм не давали битися оди з одним, бо для кожного було б великою честю перемогти голову команди. Лише з часом, коли кількість бійців значно зменшилася, вони змогли зустрітися у двобої. Але так сталося, що команда Буа-Жільбера виявилася сильнішою в певний момент і до двобою додалися ще двоє важковиків — де Беф і Етельстан. Лицар Позбавлений Спадщини опирався трьом і давав їм гідну відсіч, але це не могло продовжуватися довго. Принц не хотів зупиняти бій, хоч його і просили. Проте на поміч прийшов один з лицарів, якого глядачі назвали Чорний Ледар, бо він не брав активної участі у змаганні, який допоміг лицарю Позбавленому Спадщини і зламав свій меч об де Бефа, чим вклав його разом з конем на землю і, вихопивши сокиру Етельстана, те саме зробив і з ним, а після цього знову зайняв пасивну позицію. Позбавлений Спадщини переміг Буа-Жільбера, але принц викинув жезл і припинив бій. Він хотів нагородити Чорного Ледаря, як найкращого бійця цього дня, але той десь зник, тому довелося знову обрати ненависного Позбавленого Спадщини. Лицар встав на коліна перед королевою кохання і маршали зняли з нього шолом. Леді Ровена впізнала його: це був Айвенго, вона з повагою нагородила його золотим вінком, але він впав після цього. Маршали здогадалися і зняли з нього панцир. Айвенго був поранений списом.
Розділ 13
Розділ 13
Зміст:
Коли принц Джон дізнався, що переможцем турніру виявився улюбленець його брата - Айвенго, це його розчарувало і пояснило ту неприязнь, яку він одразу відчув до цього лицаря. Вальдемар Фітцурс, який розглянув усе ближче пояснив принцові, що цей лицар не створить жодних проблем, адже серйозно поранений, але він не доступний, бо його забрали друзі, крім того, він згадав про страшенну засмученість королеви любові й краси. Принц, дізнавшись хто вона така, одразу замислив одружити її з норманом де Брейсі, що йому видалося надзвичайно чудовою ідеєю відплатити вірному прибічнику за гарну службу. Принц вже хотів завершити цей день турніру, коли йому надійшов лист від короля Франції про те, що його брат, король Річард Левине Серце вирвався на волю. Це засмутило принца Джона і його оточення, їм потрібно було щось робити негайно, а отже припинити турнір, на який зібралося безліч глядачів. Було вирішено, що змагання стрільців відбудеться цього дня, а не наступного. У змаганні спочатку вирішили взяти участь тридцять стрільців, але після того, як стало відомо хто бере участь, одразу більшість зняли свої кандидатури, оскільки славетні стрільці були відомі всім, а зайвий раз ганьбитися ніхто не хотів. Принц Джон вийшов на поле і сам оглянув хто залишився, проте він згадав учорашнього задерикуватого йомена, який йому так не сподобався і вирішив на ньому зігнати свою злість. Він фактично примусив його позмагатися з чемпіоном стрільців і, якщо він виграє — щедро нагородити, а якщо програє - дуже суворо зганьбити. Йомен погодився, його прізвище було Локслі. В змаганнях стрільців переміг Х'юберт, лісничий Мальвуазена, проте коли йомен вистрілив у мішень, його результат виявився кращим. Після другого пострілу Х'юберта, стріла якого влучила в центр мішені здавалося, шо Локслі тепер не викрутиться, але він своїм пострілом розсік стрілу лісничого, чим здивував усіх глядачів. Після цього Локслі запропонував свою мішень - вербову гілку на відстані ста ярдів, проте Х'юберт відмовився стріляти, через занадто дрібну мішень. Локслі влучив і ще більше всіх здивував, навіть принц захотів взяти його у свою власну охорону, але Локслі відмовився і, дивним чином змішавшись з юрбою глядачів, зник з погляду принца. Так завершився другий день турніру в Ешбі.
Зміст:
Коли принц Джон дізнався, що переможцем турніру виявився улюбленець його брата - Айвенго, це його розчарувало і пояснило ту неприязнь, яку він одразу відчув до цього лицаря. Вальдемар Фітцурс, який розглянув усе ближче пояснив принцові, що цей лицар не створить жодних проблем, адже серйозно поранений, але він не доступний, бо його забрали друзі, крім того, він згадав про страшенну засмученість королеви любові й краси. Принц, дізнавшись хто вона така, одразу замислив одружити її з норманом де Брейсі, що йому видалося надзвичайно чудовою ідеєю відплатити вірному прибічнику за гарну службу. Принц вже хотів завершити цей день турніру, коли йому надійшов лист від короля Франції про те, що його брат, король Річард Левине Серце вирвався на волю. Це засмутило принца Джона і його оточення, їм потрібно було щось робити негайно, а отже припинити турнір, на який зібралося безліч глядачів. Було вирішено, що змагання стрільців відбудеться цього дня, а не наступного. У змаганні спочатку вирішили взяти участь тридцять стрільців, але після того, як стало відомо хто бере участь, одразу більшість зняли свої кандидатури, оскільки славетні стрільці були відомі всім, а зайвий раз ганьбитися ніхто не хотів. Принц Джон вийшов на поле і сам оглянув хто залишився, проте він згадав учорашнього задерикуватого йомена, який йому так не сподобався і вирішив на ньому зігнати свою злість. Він фактично примусив його позмагатися з чемпіоном стрільців і, якщо він виграє — щедро нагородити, а якщо програє - дуже суворо зганьбити. Йомен погодився, його прізвище було Локслі. В змаганнях стрільців переміг Х'юберт, лісничий Мальвуазена, проте коли йомен вистрілив у мішень, його результат виявився кращим. Після другого пострілу Х'юберта, стріла якого влучила в центр мішені здавалося, шо Локслі тепер не викрутиться, але він своїм пострілом розсік стрілу лісничого, чим здивував усіх глядачів. Після цього Локслі запропонував свою мішень - вербову гілку на відстані ста ярдів, проте Х'юберт відмовився стріляти, через занадто дрібну мішень. Локслі влучив і ще більше всіх здивував, навіть принц захотів взяти його у свою власну охорону, але Локслі відмовився і, дивним чином змішавшись з юрбою глядачів, зник з погляду принца. Так завершився другий день турніру в Ешбі.
Розділ 14
Розділ 14
Зміст:
Принц Джон влаштував величний бенкет на честь турніру в замку Ешбі, що належав прихильнику короля Річарда і в той момент був поза межами Англії. Принц хотів отримати прихильність саксів, оскільки при поверненні його брата в Англію вони могли б утворити значну силу у майбутньому протистоянні. Тому на бенкеті були присутні Седрік і Етельстан та ще деякі сакси. Проте ці гості в значній мірі відрізнялися від інших гостей-норманів, оскільки відрізнялися за одягом, звичками та не були знавцями тогочасного етикету. Брутальний принц Джон почав оголошувати тости, які не дуже подобалися Седріку, а потім він почав насміхатися із Седріка і взагалі всіх саксів. Норманське оточення принца приєдналося до його жартів, бо було не надто розумне. Принц Джон розумів, що Седрік не поважає норманів і вважає їх завойовниками його країни, проте запитав у нього, чи є хтось із норманів, якого він поважає, в надії почути своє ім'я. Проте, Седрік назвав такого нормана і ним виявився король Річард, за якого він підніс келих. Такий крок розгнівив принца і водночас злякав деяких його прихильників, які боялися повернення законного короля і заслуженої покари. Після цього Седрік та інші сакси пішли з бенкету, а за ними почали покидати його і інші гості. Коли принц залишився сам разом з слугами і найближчими прихильниками, він відчував розгубленість і зневіру, проте Вальдемар Фітцурс, його радник сказав, що швидко всіх переконає продовжувати підтримувати принца і надалі.
Зміст:
Принц Джон влаштував величний бенкет на честь турніру в замку Ешбі, що належав прихильнику короля Річарда і в той момент був поза межами Англії. Принц хотів отримати прихильність саксів, оскільки при поверненні його брата в Англію вони могли б утворити значну силу у майбутньому протистоянні. Тому на бенкеті були присутні Седрік і Етельстан та ще деякі сакси. Проте ці гості в значній мірі відрізнялися від інших гостей-норманів, оскільки відрізнялися за одягом, звичками та не були знавцями тогочасного етикету. Брутальний принц Джон почав оголошувати тости, які не дуже подобалися Седріку, а потім він почав насміхатися із Седріка і взагалі всіх саксів. Норманське оточення принца приєдналося до його жартів, бо було не надто розумне. Принц Джон розумів, що Седрік не поважає норманів і вважає їх завойовниками його країни, проте запитав у нього, чи є хтось із норманів, якого він поважає, в надії почути своє ім'я. Проте, Седрік назвав такого нормана і ним виявився король Річард, за якого він підніс келих. Такий крок розгнівив принца і водночас злякав деяких його прихильників, які боялися повернення законного короля і заслуженої покари. Після цього Седрік та інші сакси пішли з бенкету, а за ними почали покидати його і інші гості. Коли принц залишився сам разом з слугами і найближчими прихильниками, він відчував розгубленість і зневіру, проте Вальдемар Фітцурс, його радник сказав, що швидко всіх переконає продовжувати підтримувати принца і надалі.
Розділ 15
Розділ 15
Зміст:
Вальдемар Фітцурс одразу після закінчення бенкету спробував навідати всіх слабкодухих прихильників принца Джона, які вже були готові його зрадити. Він діяв розумно та улесливо нагадуючи про вже отримані блага і щедро обіцяючи нові. До кожного він мав свій підхід і обіцяв те, що людина цінувала понад усе. Крім того, він стверджував, що король Річард нічого не зможе зробити, якщо не матиме підтримки, а він її не матиме, якщо всі підтримають принца Джона. Таким чином він усіх зміг переконати в тому, що відступати вже надто пізно. Повернувшись до Ешбі він помітив де Брейсі, що був перевдягнений на йомена з луком. Фітцурс здивувався такому й отримав відповідь, що де Брейсі під виглядом розбійника хоче напасти на загін саксів, що вертаються додому і викрасти леді Ровену, обіцяну йому в дружини. Проте він хоче викрасти її за допомогою перевдягненого Буа-Жільбера, а вже потім сам, у вигляді лицаря врятувати її від розбійників. Фітцурс сказав, що ідея дурна і план також, але переконувати не буде, адже набагато важливіші речі потрібно здійснювати зараз. Зненацька його покликав принц Джон і Вальдемар рушив до нього.
Зміст:
Вальдемар Фітцурс одразу після закінчення бенкету спробував навідати всіх слабкодухих прихильників принца Джона, які вже були готові його зрадити. Він діяв розумно та улесливо нагадуючи про вже отримані блага і щедро обіцяючи нові. До кожного він мав свій підхід і обіцяв те, що людина цінувала понад усе. Крім того, він стверджував, що король Річард нічого не зможе зробити, якщо не матиме підтримки, а він її не матиме, якщо всі підтримають принца Джона. Таким чином він усіх зміг переконати в тому, що відступати вже надто пізно. Повернувшись до Ешбі він помітив де Брейсі, що був перевдягнений на йомена з луком. Фітцурс здивувався такому й отримав відповідь, що де Брейсі під виглядом розбійника хоче напасти на загін саксів, що вертаються додому і викрасти леді Ровену, обіцяну йому в дружини. Проте він хоче викрасти її за допомогою перевдягненого Буа-Жільбера, а вже потім сам, у вигляді лицаря врятувати її від розбійників. Фітцурс сказав, що ідея дурна і план також, але переконувати не буде, адже набагато важливіші речі потрібно здійснювати зараз. Зненацька його покликав принц Джон і Вальдемар рушив до нього.
Розділ 16
Розділ 16
Зміст:
Чорний лицар після допомоги Айвенго подався подалі від змагань до лісів. Він довго їхав кружними дорогами і зупинився на ніч у заїзді, де дізнався про результати змагань у мандрівного менестреля. Наступного дня він знову рушив у путь і надвечір знаходився поруч з графством Йоркшир, проте він не знайшов жодного місця для ночівлі, а тому дав волю коню самому знайти дорогу до якого-небудь прихистку. Кінь не підвів і привіз господаря до маленької каплички, а біля неї хижка монаха-відлюдника. Лицар постукався і попрохав прихистити його, але у відповідь йому пропонували йти своєю дорогою. Лицар після довгих розмов все ж зміг отримати прихисток на ніч у відлюдника. Ним виявився здоровезний монах, який не був схожий на інших таких як він. Відлюдник запропонував один кут — для коня, інший — для лицаря, а на вечерю — сушені боби. Лицар запідозрив, що відлюдник точно харчується не бобами, адже виглядав занадто добре. Врешті відлюдник розказав про лісника, що залишив йому сіно, собак і якийсь харч, який йому не можна самому. Коли лицар побачив пиріг, він почав пожадливо його ковтати, а потім зметикував, що господар теж не проти пирога і розказав, що сам із Палестини, а там звичай - гості їдять те, що й господарі, щоб не отруїли. Відлюдник радісно теж накинувся на пиріг, якщо справді для гостя це було так важливо - щоб підтвердити, що пиріг неотруйний. Потім у відлюдника знайшлося і вино, яке вони разом розпили. Лицар почав натякати відлюднику, що він, мабуть, полює на оленів, замість поститися і відлюдник запропонував позмагатися зброєю — у нього виявилися чудові екземпляри зброї, але лицар побачив арфу і запропонував позмагатися на ній. На тому вони і зупинилися продовжуючи розпивати вино.
Зміст:
Чорний лицар після допомоги Айвенго подався подалі від змагань до лісів. Він довго їхав кружними дорогами і зупинився на ніч у заїзді, де дізнався про результати змагань у мандрівного менестреля. Наступного дня він знову рушив у путь і надвечір знаходився поруч з графством Йоркшир, проте він не знайшов жодного місця для ночівлі, а тому дав волю коню самому знайти дорогу до якого-небудь прихистку. Кінь не підвів і привіз господаря до маленької каплички, а біля неї хижка монаха-відлюдника. Лицар постукався і попрохав прихистити його, але у відповідь йому пропонували йти своєю дорогою. Лицар після довгих розмов все ж зміг отримати прихисток на ніч у відлюдника. Ним виявився здоровезний монах, який не був схожий на інших таких як він. Відлюдник запропонував один кут — для коня, інший — для лицаря, а на вечерю — сушені боби. Лицар запідозрив, що відлюдник точно харчується не бобами, адже виглядав занадто добре. Врешті відлюдник розказав про лісника, що залишив йому сіно, собак і якийсь харч, який йому не можна самому. Коли лицар побачив пиріг, він почав пожадливо його ковтати, а потім зметикував, що господар теж не проти пирога і розказав, що сам із Палестини, а там звичай - гості їдять те, що й господарі, щоб не отруїли. Відлюдник радісно теж накинувся на пиріг, якщо справді для гостя це було так важливо - щоб підтвердити, що пиріг неотруйний. Потім у відлюдника знайшлося і вино, яке вони разом розпили. Лицар почав натякати відлюднику, що він, мабуть, полює на оленів, замість поститися і відлюдник запропонував позмагатися зброєю — у нього виявилися чудові екземпляри зброї, але лицар побачив арфу і запропонував позмагатися на ній. На тому вони і зупинилися продовжуючи розпивати вино.
Розділ 17
Розділ 17
Зміст:
Чорний лицар та відлюдник сиділи за столом розпиваючи вино. Лицар взяв арфу для того, щоб її настроїти, коли йому це нарешті вдалося, він спитав що саме хотів би послухати відлюдник і той відповів, що як англієць він хотів би почути баладу. Лицар виконав одну, яку згадав. Відлюдник підспівував і балада і виконання під арфу йому сподобалося. Після цього сам відлюдник виконав веселу пісеньку про ченця. Пісня дуже сподобалася лицареві і вони продовжили свій світський вечір, доки хтось гучно не постукав у двері ченця.
Зміст:
Чорний лицар та відлюдник сиділи за столом розпиваючи вино. Лицар взяв арфу для того, щоб її настроїти, коли йому це нарешті вдалося, він спитав що саме хотів би послухати відлюдник і той відповів, що як англієць він хотів би почути баладу. Лицар виконав одну, яку згадав. Відлюдник підспівував і балада і виконання під арфу йому сподобалося. Після цього сам відлюдник виконав веселу пісеньку про ченця. Пісня дуже сподобалася лицареві і вони продовжили свій світський вечір, доки хтось гучно не постукав у двері ченця.
Розділ 18
Розділ 18
Зміст:
Події цієї глави повертають нас у часі. Після поранення Айвенго, його батько Седрік хотів надати допомогу, а тому наказав чашнику Освальду відшукати Айвенго після того, як всі розійдуться. Проте Освальд не знайшов Айвенго, але знайшов Гурта, що теж його шукав. Освальд дізнався, що слуги невідомої дами забрали пораненого, про це він і доповів Седріку. Старий господар знову почав відчувати до Айвенго неприязнь після почутого, він збирався на бенкет до принца Джона. Леді Ровена не пішла на бенкет і Седрік подався туди разом з Етельстаном. Після повернення з бенкету у поганому настрої він одразу ж вирішив зігнати злість на Гурті і наказав закувати його в ланцюги як біглого раба. Сакси одразу рушили назад додому, їх шлях пролягав через абатство святого Вітольда. Там на них чекав грандіозний бенкет, адже настоятелем там був теж сакс і чудово зустрів земляків. Зранку подорожні знову вирушили в дорогу, але їх дещо зупинила одна з численних прикмет забобонних саксів, через неї Седрік ледь не вбив Фангса, пса Гурта, через що його надзвичайно засмутив. Загін рухався повільно через довгий обідній перепочинок, а тому подорожні вже не сподівалися дістатися Ротервуду того вечора.
Зміст:
Події цієї глави повертають нас у часі. Після поранення Айвенго, його батько Седрік хотів надати допомогу, а тому наказав чашнику Освальду відшукати Айвенго після того, як всі розійдуться. Проте Освальд не знайшов Айвенго, але знайшов Гурта, що теж його шукав. Освальд дізнався, що слуги невідомої дами забрали пораненого, про це він і доповів Седріку. Старий господар знову почав відчувати до Айвенго неприязнь після почутого, він збирався на бенкет до принца Джона. Леді Ровена не пішла на бенкет і Седрік подався туди разом з Етельстаном. Після повернення з бенкету у поганому настрої він одразу ж вирішив зігнати злість на Гурті і наказав закувати його в ланцюги як біглого раба. Сакси одразу рушили назад додому, їх шлях пролягав через абатство святого Вітольда. Там на них чекав грандіозний бенкет, адже настоятелем там був теж сакс і чудово зустрів земляків. Зранку подорожні знову вирушили в дорогу, але їх дещо зупинила одна з численних прикмет забобонних саксів, через неї Седрік ледь не вбив Фангса, пса Гурта, через що його надзвичайно засмутив. Загін рухався повільно через довгий обідній перепочинок, а тому подорожні вже не сподівалися дістатися Ротервуду того вечора.
Розділ 19
Розділ 19
Зміст:
Загін саксів на чолі з Етельстаном та Седріком заглибилися в ліс. В ті часи на територіях лісів орудували величезні банди з розорених селян і ніхто з влади нічого не міг із цим зробити. Подорожні не дуже боялись розбійників через те, що їх було багато, вони були сильними та озброєними, а крім того вони були саксами, а розбійниками були селяни-сакси. Зненацька подорожні почули крик, що кликав на допомогу. Коли вони наблизилися, то побачили Ісаака з Йорка, його доньку Ребеку та невідомого хворого на ношах. Виявилося, що єврей найняв охоронців для переходу в інше місто, але після зустрічі дроворуба, який повідомив про величезну банду розбійників, всі охоронці втікли, а їх полишили. Етельстан не схотів допомагати, Седрік запропонував двох слуг, щоб допомогли доправити покинутих євреїв до найближчого села, а Ровена, після прохання Ребеки запропонувала дозволити їм доєднатися до загону саксів. Так і вирішили зробити і рушили далі.Проте, поки ноші прикріпляли до двох мулів і всі були заклопотані, Вамба спеціально послабив вузли на ременях ув'язненого Гурта і той зміг утекти. Його відсутність помітили не одразу. Загін рухався далі, поки дорога не почала спускатися в болотисту долину зі струмком, де на них напали розбійники. Седрік зміг перемогти одного розбійника, але всіх інших швидко познімали з коней і пов'язали. Тільки Вамба зміг втекти, він навіть спочатку спробував допомогти Седріку, але коли йому не вдалося, він втік у кущі. Вамба деякий час блукав, поки не зустрівся з Гуртом. Вони вже навіть почали готувати план визволення свого господаря, коли перед ними зявився йомен, що переміг у стрільбах на турнірі — Локслі. Він застеріг їх чекати на нього, а сам натягнувши маску пішов у розвідку. Через деякий час він повернувся і сказав, що їм втрьох не вдасться всіх врятувати, проте є багато англійців, які б поборолися за порятунок Седріка Сакса, а тому він рушив вперед, а Вамба з Гуртом рушили за ним.
Зміст:
Загін саксів на чолі з Етельстаном та Седріком заглибилися в ліс. В ті часи на територіях лісів орудували величезні банди з розорених селян і ніхто з влади нічого не міг із цим зробити. Подорожні не дуже боялись розбійників через те, що їх було багато, вони були сильними та озброєними, а крім того вони були саксами, а розбійниками були селяни-сакси. Зненацька подорожні почули крик, що кликав на допомогу. Коли вони наблизилися, то побачили Ісаака з Йорка, його доньку Ребеку та невідомого хворого на ношах. Виявилося, що єврей найняв охоронців для переходу в інше місто, але після зустрічі дроворуба, який повідомив про величезну банду розбійників, всі охоронці втікли, а їх полишили. Етельстан не схотів допомагати, Седрік запропонував двох слуг, щоб допомогли доправити покинутих євреїв до найближчого села, а Ровена, після прохання Ребеки запропонувала дозволити їм доєднатися до загону саксів. Так і вирішили зробити і рушили далі.Проте, поки ноші прикріпляли до двох мулів і всі були заклопотані, Вамба спеціально послабив вузли на ременях ув'язненого Гурта і той зміг утекти. Його відсутність помітили не одразу. Загін рухався далі, поки дорога не почала спускатися в болотисту долину зі струмком, де на них напали розбійники. Седрік зміг перемогти одного розбійника, але всіх інших швидко познімали з коней і пов'язали. Тільки Вамба зміг втекти, він навіть спочатку спробував допомогти Седріку, але коли йому не вдалося, він втік у кущі. Вамба деякий час блукав, поки не зустрівся з Гуртом. Вони вже навіть почали готувати план визволення свого господаря, коли перед ними зявився йомен, що переміг у стрільбах на турнірі — Локслі. Він застеріг їх чекати на нього, а сам натягнувши маску пішов у розвідку. Через деякий час він повернувся і сказав, що їм втрьох не вдасться всіх врятувати, проте є багато англійців, які б поборолися за порятунок Седріка Сакса, а тому він рушив вперед, а Вамба з Гуртом рушили за ним.
Розділ 20
Розділ 20
Зміст:
Йомен і слуги Седріка йшли нічним лісом, доки не дійшли галявини з величезним дубом. Тут спали ще кілька йоменів і стояла сторожа, яка одразу, почувши шурхіт, підняла тривогу і на прибулих націлилися луки зі стрілами. Проте, коли їх впізнали зброя була опущена. Йомен, що супроводжував Гурта і Вамбу одразу розпитав де Мельник і Ален з Долини і зробив наказ усім до ранку зібратися в цьому місці, а ще наказав простежити за перевдягненими хлопцями, що повезли полонених до замку Торклістон. До ченця він вирішив іти сам разом з Вамбою і Гуртом. Дійшовши до каплиці святого Дунстана вони почули веселі співи. Локслі почав гупати в двері, але його спочатку ніхто не почув, а потім не впізнав. Чернець і лицар, почувши нарешті стукіт швидко почали прибирати сліди пиятики, а лицар вдягнув на себе обладунок. Собаки впізнали свого господаря, а потім і чернець впізнав свого друга і швидко його впустив. Локслі, коли побачив лицаря, почав розпитувати хто він, а потім сказав, що для справи, яку вони повинні зробити, потрібно якомога більше рук, а тому запросив і ченця, і лицаря, якого він впізнав з турніру приєднатися до порятунку Седріка Сакса, його вихованки та Етельстана Конінгсбурзького з полону. Лицар дуже здивувався, що Фрон де Беф займається розбоєм і приєднався до благородної справи. Відлюдник зняв рясу, вдягнув каптан, дістав зброю і став як справжній розбійник. На вулиці він напився з джерела і розігнав хміль. Всі разом рушили вперед.
Зміст:
Йомен і слуги Седріка йшли нічним лісом, доки не дійшли галявини з величезним дубом. Тут спали ще кілька йоменів і стояла сторожа, яка одразу, почувши шурхіт, підняла тривогу і на прибулих націлилися луки зі стрілами. Проте, коли їх впізнали зброя була опущена. Йомен, що супроводжував Гурта і Вамбу одразу розпитав де Мельник і Ален з Долини і зробив наказ усім до ранку зібратися в цьому місці, а ще наказав простежити за перевдягненими хлопцями, що повезли полонених до замку Торклістон. До ченця він вирішив іти сам разом з Вамбою і Гуртом. Дійшовши до каплиці святого Дунстана вони почули веселі співи. Локслі почав гупати в двері, але його спочатку ніхто не почув, а потім не впізнав. Чернець і лицар, почувши нарешті стукіт швидко почали прибирати сліди пиятики, а лицар вдягнув на себе обладунок. Собаки впізнали свого господаря, а потім і чернець впізнав свого друга і швидко його впустив. Локслі, коли побачив лицаря, почав розпитувати хто він, а потім сказав, що для справи, яку вони повинні зробити, потрібно якомога більше рук, а тому запросив і ченця, і лицаря, якого він впізнав з турніру приєднатися до порятунку Седріка Сакса, його вихованки та Етельстана Конінгсбурзького з полону. Лицар дуже здивувався, що Фрон де Беф займається розбоєм і приєднався до благородної справи. Відлюдник зняв рясу, вдягнув каптан, дістав зброю і став як справжній розбійник. На вулиці він напився з джерела і розігнав хміль. Всі разом рушили вперед.
Розділ 21
Розділ 21
Зміст:
Викрадачі, що напали на загін саксів наближалися до замку. Ті, що ними керували вели між собою розмову. Буа-Жільбер казав де Брейсі, що час йому змінити вбрання і стати визволителем прекрасної бранки. Проте де Брейсі змінив свою думку і вирішив доправити бранців до замку Фрон де Бефа і там відкритися бранці і розказати про викрадення через глибокі почуття. Буа-Жільбер не повірив в це й сказав, що де Брейсі просто боїться, хоча, насправді, йому нема чого боятися, адже Буа-Жільберові в око впала прекрасна єврейка, а до леді Ровени він байдужий. В цей самий момент Седрік намагався розмовляти з охоронцями, але вони мовчали. Коли Седрік побачив замок, то все одразу зрозумів. Вони заїхали на подвір'я замку і, після короткого сніданку, всіх полонених розділили і зачинили. Леді Ровену і Ребеку відвели до різних кімнат, слуг обеззброїли і зачинили в іншому місці, а Седріка і Етельстана замкнули в старовинній залі. Седрік впізнав її і він розказав Етельстану про події, що відбувалися тут багато років тому, ще до битви при Гастінгсі. Проте Етельстан не зважав на ці епічні розповіді і його хвилювало лише те, що він не їв і не пив. Седріка таке ставлення навіть почало дратувати, але в цей момент прийшли слуги і принесли частування. Седрік сказав їм, що знає де знаходиться і знає хто їх захопив у полон, а Етельстан викликав де Бефа на смертний бій через вісім днів після їх визволення. Поки вони їли, почувся ріжок, що звучав дуже голосно і Седрік з Етельстаном кинулися до вікон, але нічого не побачили, бо вікна виходили у двір, проте було чути, що у замку почалася метушня.
Зміст:
Викрадачі, що напали на загін саксів наближалися до замку. Ті, що ними керували вели між собою розмову. Буа-Жільбер казав де Брейсі, що час йому змінити вбрання і стати визволителем прекрасної бранки. Проте де Брейсі змінив свою думку і вирішив доправити бранців до замку Фрон де Бефа і там відкритися бранці і розказати про викрадення через глибокі почуття. Буа-Жільбер не повірив в це й сказав, що де Брейсі просто боїться, хоча, насправді, йому нема чого боятися, адже Буа-Жільберові в око впала прекрасна єврейка, а до леді Ровени він байдужий. В цей самий момент Седрік намагався розмовляти з охоронцями, але вони мовчали. Коли Седрік побачив замок, то все одразу зрозумів. Вони заїхали на подвір'я замку і, після короткого сніданку, всіх полонених розділили і зачинили. Леді Ровену і Ребеку відвели до різних кімнат, слуг обеззброїли і зачинили в іншому місці, а Седріка і Етельстана замкнули в старовинній залі. Седрік впізнав її і він розказав Етельстану про події, що відбувалися тут багато років тому, ще до битви при Гастінгсі. Проте Етельстан не зважав на ці епічні розповіді і його хвилювало лише те, що він не їв і не пив. Седріка таке ставлення навіть почало дратувати, але в цей момент прийшли слуги і принесли частування. Седрік сказав їм, що знає де знаходиться і знає хто їх захопив у полон, а Етельстан викликав де Бефа на смертний бій через вісім днів після їх визволення. Поки вони їли, почувся ріжок, що звучав дуже голосно і Седрік з Етельстаном кинулися до вікон, але нічого не побачили, бо вікна виходили у двір, проте було чути, що у замку почалася метушня.
Розділ 22
Розділ 22
Зміст:
Поки саксонські ватажки насолоджувалися сніданком єврей Ісаак знаходився у підземеллі замку. Він чекав кілька годин, поки до нього прийшов Реджиналь Фрон де Беф - суворий феодал, відомий своєю войовничістю, жадібністю та жорстокістю. Разом з ним прийшли невільники-охоронці Буа-Жільбера, які йому допомагали. Реджиналь одразу почав вимагати від Ісаака тисячу фунтів срібла за свободу. Він вимагав їх погрожуючи довгою жорстокою смертю. Ісаак пояснював, що не може знайти стільки срібла, але де Беф був невблаганний.Він хотів срібло мати тут-таки у в'язниці, не випускаючи полоненого. Врешті, Ісаак наляканий майбутніми тортурами на розпеченій решітці, погоджується. Для цього він просить звільнити й інших заручників, але де Беф каже, що з них буде окремий викуп. Тоді Ісаак просить відправити Ребеку в Йорк за сріблом, але тут Реджинальпочинає відказувати у такій можливості, адже Ребеку він подарував Буа-Жільберові в служниці і назад забрати її не може, бо дав слово. Ісаака це злякало: він знав що роблять лицарі з полоненими дівчатами й почав вимагати її звільнення, інакше жодних грошей ніхто не отримає. Тоді де Беф наказав роздягти старого, щоб почати його мучити, але в цей момент почувся звук рогу і заклики до де Бефа, тому йому довелося повернутися нагору разом з помічниками, а Ісаак знову залишився наодинці.
Зміст:
Поки саксонські ватажки насолоджувалися сніданком єврей Ісаак знаходився у підземеллі замку. Він чекав кілька годин, поки до нього прийшов Реджиналь Фрон де Беф - суворий феодал, відомий своєю войовничістю, жадібністю та жорстокістю. Разом з ним прийшли невільники-охоронці Буа-Жільбера, які йому допомагали. Реджиналь одразу почав вимагати від Ісаака тисячу фунтів срібла за свободу. Він вимагав їх погрожуючи довгою жорстокою смертю. Ісаак пояснював, що не може знайти стільки срібла, але де Беф був невблаганний.Він хотів срібло мати тут-таки у в'язниці, не випускаючи полоненого. Врешті, Ісаак наляканий майбутніми тортурами на розпеченій решітці, погоджується. Для цього він просить звільнити й інших заручників, але де Беф каже, що з них буде окремий викуп. Тоді Ісаак просить відправити Ребеку в Йорк за сріблом, але тут Реджинальпочинає відказувати у такій можливості, адже Ребеку він подарував Буа-Жільберові в служниці і назад забрати її не може, бо дав слово. Ісаака це злякало: він знав що роблять лицарі з полоненими дівчатами й почав вимагати її звільнення, інакше жодних грошей ніхто не отримає. Тоді де Беф наказав роздягти старого, щоб почати його мучити, але в цей момент почувся звук рогу і заклики до де Бефа, тому йому довелося повернутися нагору разом з помічниками, а Ісаак знову залишився наодинці.
Розділ 23
Розділ 23
Зміст:
Леді Ровену тримали в найкращій кімнаті замку - в кімнаті давно померлої дружини Реджиналя Фрон де Бефа, через її цінність. Де Беф, тамплієр та де Брейсі обговорили хто що отримає з цього нападу і після цього де Брейсі вирушив до Ровени випрошувати її руки. Він добре підготувався: перевдягнувся за тогочасною модою, побрився і вирушив до її кімнати. Леді Ровена зустріла його дуже вороже, вона його прирівняла до розбійника і хоч як де Брейсі намагався красномовством і манерами виказати свою покірність та галантність, у нього нічого не вийшло. Тоді в своїй звичні манері де Брейсі попередив леді Ровену, що з замку вона вийде тільки як його дружина. Коли і це не подіяло де Брейсі розказав, що в його руках Айвенго і йому достатньо лише слово сказати де Бефу, який володіє його баронством, щоб життя її коханого припинилося швидко. Він пояснив, що на ношах в Ісаака був якраз Айвенго. Леді Ровена почала благати його, щоб він зглянувся, але де Брейсі нагадав їй про Седріка, що виховував її і що його життя теж залежить від Ровени. Це призвело до розпачу і сліз дівчини. В цей момент почувся звук мисливського рогу і метушня і де Брейсі повинен був йти вирішувати справи.
Зміст:
Леді Ровену тримали в найкращій кімнаті замку - в кімнаті давно померлої дружини Реджиналя Фрон де Бефа, через її цінність. Де Беф, тамплієр та де Брейсі обговорили хто що отримає з цього нападу і після цього де Брейсі вирушив до Ровени випрошувати її руки. Він добре підготувався: перевдягнувся за тогочасною модою, побрився і вирушив до її кімнати. Леді Ровена зустріла його дуже вороже, вона його прирівняла до розбійника і хоч як де Брейсі намагався красномовством і манерами виказати свою покірність та галантність, у нього нічого не вийшло. Тоді в своїй звичні манері де Брейсі попередив леді Ровену, що з замку вона вийде тільки як його дружина. Коли і це не подіяло де Брейсі розказав, що в його руках Айвенго і йому достатньо лише слово сказати де Бефу, який володіє його баронством, щоб життя її коханого припинилося швидко. Він пояснив, що на ношах в Ісаака був якраз Айвенго. Леді Ровена почала благати його, щоб він зглянувся, але де Брейсі нагадав їй про Седріка, що виховував її і що його життя теж залежить від Ровени. Це призвело до розпачу і сліз дівчини. В цей момент почувся звук мисливського рогу і метушня і де Брейсі повинен був йти вирішувати справи.
Розділ 24
Розділ 24
Зміст:
Ребекку відвели в башту в приміщення, що не зачинялося зсередини і не сполучалося з іншими приміщеннями. Там сиділа сива Урфріда, що вороже зустріла Ребекку, але здогадалася для чого її туди привели. Вона розказала свою історію, як вона була молодою і як їх замок завоював де Беф, батько Реджиналя, як він вбив її батька і сімох братів, а її збезчестив. Після того вона пішла, а Ребекка залишилася сама. Вона все оглянула, але не знайшла жодної можливості для порятунку. Незабаром вона почула кроки і до неї зайшов чоловік із закритим обличчям. Вона запропонувала йому звої дорогоцінні прикраси, але він не взяв, а потім почав розмовляти з нею французькою. Так Ребекка зрозуміла, що перед нею норман, а можливо дворянин. Тоді Буа-Жільбер відкрив своє обличчя і зажадав від неї, як від здобичі покори. Коли розмови не допомогли, Ребекка вчинила відчайдушний крок — вистрибнула на терасу і, погрожуючи тамплієру тим, що вона стрибне вниз і розіб'ється, змусила його зупинитися. Не бажаючи даремно втрачати свою полонянку він запалився ще дужче і захотів, щоб вона стала його коханкою, він спокушав її владою, але Ребекка його до себе не підпустила. Почувся звук сурми і Буа-Жільберу довелося йти, а Ребекка знову залишилася сама.
Зміст:
Ребекку відвели в башту в приміщення, що не зачинялося зсередини і не сполучалося з іншими приміщеннями. Там сиділа сива Урфріда, що вороже зустріла Ребекку, але здогадалася для чого її туди привели. Вона розказала свою історію, як вона була молодою і як їх замок завоював де Беф, батько Реджиналя, як він вбив її батька і сімох братів, а її збезчестив. Після того вона пішла, а Ребекка залишилася сама. Вона все оглянула, але не знайшла жодної можливості для порятунку. Незабаром вона почула кроки і до неї зайшов чоловік із закритим обличчям. Вона запропонувала йому звої дорогоцінні прикраси, але він не взяв, а потім почав розмовляти з нею французькою. Так Ребекка зрозуміла, що перед нею норман, а можливо дворянин. Тоді Буа-Жільбер відкрив своє обличчя і зажадав від неї, як від здобичі покори. Коли розмови не допомогли, Ребекка вчинила відчайдушний крок — вистрибнула на терасу і, погрожуючи тамплієру тим, що вона стрибне вниз і розіб'ється, змусила його зупинитися. Не бажаючи даремно втрачати свою полонянку він запалився ще дужче і захотів, щоб вона стала його коханкою, він спокушав її владою, але Ребекка його до себе не підпустила. Почувся звук сурми і Буа-Жільберу довелося йти, а Ребекка знову залишилася сама.
Розділ 25
Розділ 25
Зміст:
Де Брейсі і Буа-Жільбер зібралися в головній залі замку в очікуванні де Бефа. Обоє поділилися своїми "любовними" невдачами. Незабаром до них прийшов де Беф з посланням. Виявилося, що грамотність на ті часи була рідкісним явищем, тому храмовник прочитав, що там було написано. Це був виклик від блазня і свинопаса, які вимагали повернення їм їх хазяїна Седріка разом з його вихованкою, другом, слугами, рабами, майном, а також євреями, які не зробили нічого шкідливого королівській владі, а лише подорожували. У випадку відмови вони обіцяли за допомогою своїх союзників - Локслі та Чорного Лицаря, зробити облогу замку. Де Брейсі та Буа-Жільбер розсміялися з такої погрози, але де Беф сказав, що двісті йоменів у лісі - це серйозна загроза, хоча замок взяти вони не зможуть без спеціального устаткування і вмінь. Серйозність їх становища полягала в тому, що в замку було лише двадцять озброєних людей, всі інші були вже в Йорку, до сусідів та союзників звертатися було безглуздо, бо вони теж вже були в Йорку. Тоді де Бефу прийшла до голови ідея: вони знайшли письмове приладдя і написали відповідь. У ній йшлося про те, що Чорний Лицар, через те, що він доєднався до розбійників і селян не може сприйматися серйозно, а крім того, що захоплені особи потребують духовної особи для сповідання, адже їх присудили до страти. Цей лист зміг прочитати лише Чорний лицар, адже тільки він знав французьку мову, якою володів тамплієр. Ця звістка сильно схвилювала Вамбу і Гурта. Чорний Лицар запропонував ідею, що потрібно відправити духовну особу у замок, щоб зрозуміти що й до чого і запропонував для цього причетника, але він відмовився. Тоді себе як духовну особу запропонував Вамба і швидко переодягнувся в рясу. Всі погодилися і Вамба вирушив на своє завдання.
Зміст:
Де Брейсі і Буа-Жільбер зібралися в головній залі замку в очікуванні де Бефа. Обоє поділилися своїми "любовними" невдачами. Незабаром до них прийшов де Беф з посланням. Виявилося, що грамотність на ті часи була рідкісним явищем, тому храмовник прочитав, що там було написано. Це був виклик від блазня і свинопаса, які вимагали повернення їм їх хазяїна Седріка разом з його вихованкою, другом, слугами, рабами, майном, а також євреями, які не зробили нічого шкідливого королівській владі, а лише подорожували. У випадку відмови вони обіцяли за допомогою своїх союзників - Локслі та Чорного Лицаря, зробити облогу замку. Де Брейсі та Буа-Жільбер розсміялися з такої погрози, але де Беф сказав, що двісті йоменів у лісі - це серйозна загроза, хоча замок взяти вони не зможуть без спеціального устаткування і вмінь. Серйозність їх становища полягала в тому, що в замку було лише двадцять озброєних людей, всі інші були вже в Йорку, до сусідів та союзників звертатися було безглуздо, бо вони теж вже були в Йорку. Тоді де Бефу прийшла до голови ідея: вони знайшли письмове приладдя і написали відповідь. У ній йшлося про те, що Чорний Лицар, через те, що він доєднався до розбійників і селян не може сприйматися серйозно, а крім того, що захоплені особи потребують духовної особи для сповідання, адже їх присудили до страти. Цей лист зміг прочитати лише Чорний лицар, адже тільки він знав французьку мову, якою володів тамплієр. Ця звістка сильно схвилювала Вамбу і Гурта. Чорний Лицар запропонував ідею, що потрібно відправити духовну особу у замок, щоб зрозуміти що й до чого і запропонував для цього причетника, але він відмовився. Тоді себе як духовну особу запропонував Вамба і швидко переодягнувся в рясу. Всі погодилися і Вамба вирушив на своє завдання.
Розділ 26
Розділ 26
Зміст:
Вамба у рясі підійшов до замку і попрохав, щоб його впустили. Реджиньд Фрон де Беф дозволив, коли дізнався, що це убогий монах-францисканець, якого впіймали розбійники і відправили до замку сповідати двох осіб приречених до страти. Згідно плану лицарів це святий отець повинен був доправити послання до найманців де Брейсі, що були у Йорку, які звільнили би замок від облоги. Врешті Вамба дістався до кімнати Седріка та Етельстана. Вони не знали, що їх повинні стратити спочатку Вамбу не впізнали. Проте він відкрився і запропонував Седріку помінятися з ним місцями і вийти з замку у подобі ченця. Седрік спочатку хотів, щоб Вамба помінявся з Етельстаном, бо той - молодий і нащадок королівського роду, але Вамба відмовився. Він сказав, що зовні чекають п'ятсот людей, готові напасти на замок. Седрік не знав латині, але Вамба сказав йому універсальний вираз, який можна використовувати для всіх випадків - "Мир вам". Седрік погодився і вийшов у подобі ченця. В коридорі він побачив жінку і сказав своє "мир вам", але жінка почала з ним розмовляти латиною, проте, коли вона зрозуміла, що її не розуміють, перейшла на саксонську й почала запрошувати монаха до пораненого лицаря. Седрік почав відмовлятися, бо поспішає, аж тут прийшла на допомогу Урфріда, яка взялася допомогти ченцю вийти з замку.
Зміст:
Вамба у рясі підійшов до замку і попрохав, щоб його впустили. Реджиньд Фрон де Беф дозволив, коли дізнався, що це убогий монах-францисканець, якого впіймали розбійники і відправили до замку сповідати двох осіб приречених до страти. Згідно плану лицарів це святий отець повинен був доправити послання до найманців де Брейсі, що були у Йорку, які звільнили би замок від облоги. Врешті Вамба дістався до кімнати Седріка та Етельстана. Вони не знали, що їх повинні стратити спочатку Вамбу не впізнали. Проте він відкрився і запропонував Седріку помінятися з ним місцями і вийти з замку у подобі ченця. Седрік спочатку хотів, щоб Вамба помінявся з Етельстаном, бо той - молодий і нащадок королівського роду, але Вамба відмовився. Він сказав, що зовні чекають п'ятсот людей, готові напасти на замок. Седрік не знав латині, але Вамба сказав йому універсальний вираз, який можна використовувати для всіх випадків - "Мир вам". Седрік погодився і вийшов у подобі ченця. В коридорі він побачив жінку і сказав своє "мир вам", але жінка почала з ним розмовляти латиною, проте, коли вона зрозуміла, що її не розуміють, перейшла на саксонську й почала запрошувати монаха до пораненого лицаря. Седрік почав відмовлятися, бо поспішає, аж тут прийшла на допомогу Урфріда, яка взялася допомогти ченцю вийти з замку.
Розділ 27
Розділ 27
Зміст:
Урфріда відвела Седріка в образі ченця в одну з кімнат і захотіла сповідатися у гріхах. Вона гадала, що вже занадто стара і зустріти духовну особу, а тим більше сакса їй вже не вдасться. Вона впізнала в ньому Седріка Ротервудського, її лишень здивувало, що він одягнув рясу. Вона розказала Седріку, що вона — дочка старого власника замку, який багато років тому захопив старий де Беф. Після того, як загинули її батько та сім братів, їй довелося стати коханкою їх убивці. Це Седріка засмутило і розгнівало, адже він і його прихильники завжди згадували тана Торкілстоунського, його синів і доньку Ульріку. Ульріка розповіла, що вона жадаючи помститися розпалювала ворожнечу між старим і молодим де Бефом, поки одного разу старий не загинув від руки молодого. Проте з часом вона стала старою і перетворилася на жалюгідну стару, яку всі зневажають та ненавидять. Але їїї стали мучити старі спогади її вчинків і вона спитала у Седріка чи є в неї надія на прощення. Засмучений і розгніваний Седрік відповів, що настав час каяття. В цей момент почувся голос Реджинальда, що шукав ченця. Він вивів Седріка до виходу, дав йому лист і наказав затримати розбійників ще хоча б на добу біля замку, а самому чимдуж йти до замку Мальвуазена, щоб з Йорку могла надійти збройна допомога, щоб знищити усіх, хто оточив замок. Седрік пішов. Реджинальд пішов у зброярню і наказав привести туди Седріка і Етельстана. Слуги привели туди, звісно, Етельстана і Вамбу. Де Беф спитав скільки грошей готові віддати полонені за себе. Вамба відповів, що "ні шеляга" й цим швидко викрив себе. Де Брейсі здогадався як сталася підміна. Тоді де Беф спитав скільки Етельстан готовий сплатити за викуп лише за самого себе. Етельстан не був готовий до такого, адже готовий був платити за себе, свою наречену леді Ровену, за Вамбу і слуг. Поки вони сперечалися, до замка прийшов монах від абата Жорво з проханням викупити його, або відбити силою. В цей момент почався приступ замку і всі воїни пішли на стіни його захищати.
Зміст:
Урфріда відвела Седріка в образі ченця в одну з кімнат і захотіла сповідатися у гріхах. Вона гадала, що вже занадто стара і зустріти духовну особу, а тим більше сакса їй вже не вдасться. Вона впізнала в ньому Седріка Ротервудського, її лишень здивувало, що він одягнув рясу. Вона розказала Седріку, що вона — дочка старого власника замку, який багато років тому захопив старий де Беф. Після того, як загинули її батько та сім братів, їй довелося стати коханкою їх убивці. Це Седріка засмутило і розгнівало, адже він і його прихильники завжди згадували тана Торкілстоунського, його синів і доньку Ульріку. Ульріка розповіла, що вона жадаючи помститися розпалювала ворожнечу між старим і молодим де Бефом, поки одного разу старий не загинув від руки молодого. Проте з часом вона стала старою і перетворилася на жалюгідну стару, яку всі зневажають та ненавидять. Але їїї стали мучити старі спогади її вчинків і вона спитала у Седріка чи є в неї надія на прощення. Засмучений і розгніваний Седрік відповів, що настав час каяття. В цей момент почувся голос Реджинальда, що шукав ченця. Він вивів Седріка до виходу, дав йому лист і наказав затримати розбійників ще хоча б на добу біля замку, а самому чимдуж йти до замку Мальвуазена, щоб з Йорку могла надійти збройна допомога, щоб знищити усіх, хто оточив замок. Седрік пішов. Реджинальд пішов у зброярню і наказав привести туди Седріка і Етельстана. Слуги привели туди, звісно, Етельстана і Вамбу. Де Беф спитав скільки грошей готові віддати полонені за себе. Вамба відповів, що "ні шеляга" й цим швидко викрив себе. Де Брейсі здогадався як сталася підміна. Тоді де Беф спитав скільки Етельстан готовий сплатити за викуп лише за самого себе. Етельстан не був готовий до такого, адже готовий був платити за себе, свою наречену леді Ровену, за Вамбу і слуг. Поки вони сперечалися, до замка прийшов монах від абата Жорво з проханням викупити його, або відбити силою. В цей момент почався приступ замку і всі воїни пішли на стіни його захищати.
Розділ 28
Розділ 28
Зміст:
Оповідь дещо повертається у часі на той момент, як Айвенго обрав королевою любові леді Ровену. Він втратив свідомість і його вирішила забрати Ребекка, донька Ісаака. Хоча це було не за звичаями тих часів, вона умовила батька, що це вірний крок, тим більше, що Айвенго міг би захистити Ісаака в очах короля Річарда, оскільки мав фінансові оборудки з принцом Джоном, а Ребекка, як вмілий лікар могла його вилікувати. Прокинувся Айвенго в невідомій кімнаті, де невідомі люди лікували його. Потім він спитав у прекрасної дівчини де він і хто вона така. Ребекка відкрила йому всю правду - що вона дочка Ісаака, Ребекка. Потім вона відповіла на питання Айвенго щодо принца Джона, Ровени, Седріка, Гурта. Вона пообіцяла, що зможе його поставити на ноги за вісім днів, якщо він буде слухняним хворим. За це вона попрохала його змінити свою думку щодо євреїв, що вони здатні на щиру допомогу християнину. Наступного дня, коли Ребекка перевірила стан Айвенго і побачила, що він покращується, Ісаак, Ребекка і Айвенго вирушили у Йорк. Вони дуже поспішали, а тому змогли обігнати Седріка з супутниками. Проте, через цей поспіх, охоронці вирішили їх і кинули напризволяще в лісі. Потім Ісаак, ребекка і Айвенго приєдналися до загону Седріка і їх спіткала доля, про яку вже йшлося. Де Брейсі одразу перевірив ноші і побачив, що там лежить поранений лицар. Айвенго, думаючи, що це — напад розбійників, одразу назвав своє ім'я, де Брейсі, як лицар, не схотів скористатися нагодою переваги, а тому зберіг це в таємниці і приставив до пораненого своїх охоронців. Коли загін дістався до замку, де Беф пішо розмовляти з Ісааком, а тамплієр - з Ребеккою, а де Брейсі - відправив охоронців з Айвенго в дальню кімнату, видаючи його за одного з поранених найманців. Потім, коли почався напад на замок, де Беф наказав охоронцям йти на стіни, а сам приставив до пораненого Урфріду, яка переклала цю відповідальність на Ребекку.
Зміст:
Оповідь дещо повертається у часі на той момент, як Айвенго обрав королевою любові леді Ровену. Він втратив свідомість і його вирішила забрати Ребекка, донька Ісаака. Хоча це було не за звичаями тих часів, вона умовила батька, що це вірний крок, тим більше, що Айвенго міг би захистити Ісаака в очах короля Річарда, оскільки мав фінансові оборудки з принцом Джоном, а Ребекка, як вмілий лікар могла його вилікувати. Прокинувся Айвенго в невідомій кімнаті, де невідомі люди лікували його. Потім він спитав у прекрасної дівчини де він і хто вона така. Ребекка відкрила йому всю правду - що вона дочка Ісаака, Ребекка. Потім вона відповіла на питання Айвенго щодо принца Джона, Ровени, Седріка, Гурта. Вона пообіцяла, що зможе його поставити на ноги за вісім днів, якщо він буде слухняним хворим. За це вона попрохала його змінити свою думку щодо євреїв, що вони здатні на щиру допомогу християнину. Наступного дня, коли Ребекка перевірила стан Айвенго і побачила, що він покращується, Ісаак, Ребекка і Айвенго вирушили у Йорк. Вони дуже поспішали, а тому змогли обігнати Седріка з супутниками. Проте, через цей поспіх, охоронці вирішили їх і кинули напризволяще в лісі. Потім Ісаак, ребекка і Айвенго приєдналися до загону Седріка і їх спіткала доля, про яку вже йшлося. Де Брейсі одразу перевірив ноші і побачив, що там лежить поранений лицар. Айвенго, думаючи, що це — напад розбійників, одразу назвав своє ім'я, де Брейсі, як лицар, не схотів скористатися нагодою переваги, а тому зберіг це в таємниці і приставив до пораненого своїх охоронців. Коли загін дістався до замку, де Беф пішо розмовляти з Ісааком, а тамплієр - з Ребеккою, а де Брейсі - відправив охоронців з Айвенго в дальню кімнату, видаючи його за одного з поранених найманців. Потім, коли почався напад на замок, де Беф наказав охоронцям йти на стіни, а сам приставив до пораненого Урфріду, яка переклала цю відповідальність на Ребекку.
Розділ 29
Розділ 29
Зміст:
Ребекка доглядала за Айвенго, коли він прокинувся і розпитав її про новини. Він зрозумів, що вони в полоні, в замку де Бефа, а Ребекка додала, що тут ще є Буа-Жільбер. Вони зрозуміли, що замок оточений військами і що зараз почнеться напад, бо всі охоронці подалися на стіни. Айвенго дуже хвилювався, він сам хотів взяти участь у бою, але він був беззбройний і поранений. Ребекка сказала, що вона зможе спостерігати за подіями через вікно. Айвенго порекомендував їй взяти старий щит, що валявся поруч для захисту від стріл. Ребекка так і зробила. Вона розказала, що почався наступ, як летіли стріли, каміння і стовбури дерев, як гинуть нападники і оборонці. Айвенго спитав хто нападаючі, але Ребекка не змогла відповісти, бо у них не було знамен. Вона сказала, що ними керує і веде в бій лицар у чорному панцирі. Цей лицар виказав неабияку сміливість і вміння, зі своїми військами зміг пробитися до башти, де вступив у бій з Реджинальдом Фрон де Бефом і переміг його, проте пораненого де Бефа зміг оборонити тамплієр разом з іншими бійцями і вони змогли переправитися через рів і забрати дерев'яний місток. Ребекка була вражена від побаченого і спитала у Айвенго, чи лицарське життя ціннісне. Айвенго пояснив чому лицарем бути почесно і чому це дуже важливо. Ребекка розуміла все те, що він пояснював, але не зважала, бо він був поранений. Потім вона згадала про батька, який теж був у небезпеці і їй стало соромно. Вона вирішила не дивитися закохано на Айвенго.
Зміст:
Ребекка доглядала за Айвенго, коли він прокинувся і розпитав її про новини. Він зрозумів, що вони в полоні, в замку де Бефа, а Ребекка додала, що тут ще є Буа-Жільбер. Вони зрозуміли, що замок оточений військами і що зараз почнеться напад, бо всі охоронці подалися на стіни. Айвенго дуже хвилювався, він сам хотів взяти участь у бою, але він був беззбройний і поранений. Ребекка сказала, що вона зможе спостерігати за подіями через вікно. Айвенго порекомендував їй взяти старий щит, що валявся поруч для захисту від стріл. Ребекка так і зробила. Вона розказала, що почався наступ, як летіли стріли, каміння і стовбури дерев, як гинуть нападники і оборонці. Айвенго спитав хто нападаючі, але Ребекка не змогла відповісти, бо у них не було знамен. Вона сказала, що ними керує і веде в бій лицар у чорному панцирі. Цей лицар виказав неабияку сміливість і вміння, зі своїми військами зміг пробитися до башти, де вступив у бій з Реджинальдом Фрон де Бефом і переміг його, проте пораненого де Бефа зміг оборонити тамплієр разом з іншими бійцями і вони змогли переправитися через рів і забрати дерев'яний місток. Ребекка була вражена від побаченого і спитала у Айвенго, чи лицарське життя ціннісне. Айвенго пояснив чому лицарем бути почесно і чому це дуже важливо. Ребекка розуміла все те, що він пояснював, але не зважала, бо він був поранений. Потім вона згадала про батька, який теж був у небезпеці і їй стало соромно. Вона вирішила не дивитися закохано на Айвенго.
Розділ 30
Розділ 30
Зміст:
Під час короткої перерви після бою зустрілися де Брейсі і Буа-Жільбер, який підтвердив, що Реджинальд Фрон де Беф сильно постраждав від Чорного Лицаря і незабаром приєднається до предків. Своєю чергою де Брейсі розказав, що з його боку замкових стін нападом керував переможець стрілецьких змагань в Ешбі і, якби не його панцир і кольчуга, його б вже сім разів застрелили. Буа-Жільбер повідомив, що зі свого боку вони втратили башту. Лицарі зрозуміли, що без де Бефа і башти захищати замок буде набагато важче. Де Брейсі запропонував віддати полонених і припинити облогу, але Буа-Жільбер був категорично проти здачі розбійникам і злодіям, тому вони знову вирушили на стіни захищати замок. В цей самий час Реджинальд Фрон де Беф важко поранений лежав у башті з важкими думками про смерть, що підходила до нього. Йому було важко з думками, що лізли йому до голови, бо священників він не любив через жадобу, а сам не міг розкаятися. Зненацька він почув голос, що його звинуватив спочатку в підмовлянні принца Джона до захоплення влади, до вбивства саксів, до жорстоких розваг у замку. Де Беф подумав, що це — злий демон знущається з нього. Проте де Беф спробував виправдати свої дії й навіть зрадів спочатку, що переміг. Але після того голос звинуватив його у батьковбивстві, а потім зявилася і власниця голосу - Урфріда.-Ульріка. Вона розказала барону, що йому кінець, його дому - кінець і всім його справам кінець і що він загине не як воїн і не від поранення, а тому, що вона підпалила замок. З цими словами вона зачинила його в кімнаті й пішла геть. Незабаром барон побачив полум'я, що прибивалося крізь підлогу кімнати, де він лежав, але жодні його крики ніхто не чув, бо йшов бій.
Зміст:
Під час короткої перерви після бою зустрілися де Брейсі і Буа-Жільбер, який підтвердив, що Реджинальд Фрон де Беф сильно постраждав від Чорного Лицаря і незабаром приєднається до предків. Своєю чергою де Брейсі розказав, що з його боку замкових стін нападом керував переможець стрілецьких змагань в Ешбі і, якби не його панцир і кольчуга, його б вже сім разів застрелили. Буа-Жільбер повідомив, що зі свого боку вони втратили башту. Лицарі зрозуміли, що без де Бефа і башти захищати замок буде набагато важче. Де Брейсі запропонував віддати полонених і припинити облогу, але Буа-Жільбер був категорично проти здачі розбійникам і злодіям, тому вони знову вирушили на стіни захищати замок. В цей самий час Реджинальд Фрон де Беф важко поранений лежав у башті з важкими думками про смерть, що підходила до нього. Йому було важко з думками, що лізли йому до голови, бо священників він не любив через жадобу, а сам не міг розкаятися. Зненацька він почув голос, що його звинуватив спочатку в підмовлянні принца Джона до захоплення влади, до вбивства саксів, до жорстоких розваг у замку. Де Беф подумав, що це — злий демон знущається з нього. Проте де Беф спробував виправдати свої дії й навіть зрадів спочатку, що переміг. Але після того голос звинуватив його у батьковбивстві, а потім зявилася і власниця голосу - Урфріда.-Ульріка. Вона розказала барону, що йому кінець, його дому - кінець і всім його справам кінець і що він загине не як воїн і не від поранення, а тому, що вона підпалила замок. З цими словами вона зачинила його в кімнаті й пішла геть. Незабаром барон побачив полум'я, що прибивалося крізь підлогу кімнати, де він лежав, але жодні його крики ніхто не чув, бо йшов бій.
Розділ 31
Розділ 31
Зміст:
Седрік, зустрівшись з ватажками війська, що обложило замок, розповів, що у них є союзник в замку, який їм допоможе. Керівництво військом взяв на себе Чорний Лицар, бо Седрік не мав такого досвіду, а Локслі взяв на себе керівництво лучниками. Після того, як було взято низьку башту, було вирішено продовжити взяття замку. Для цього будо збудовано довгий міст-пліт, щоб переплисти рів з водою, Локслі повинен був відволікати війська замку з іншого боку. Чорний лицар разом із Седріком перебралися через рів і почали рубати ворота. Їх було складно зупинити, бо з боку башти їх захищали вмілі лучники. Незабаром тут зявився і Локслі, бо побачив червоне знамено і сигнал до нападу. Над Лицарем і Седріком захисники замку розхитували камені і намагалися кидали їм на голови, проте Локслі вдало знімав тих, хто це робив. Врешті за це взявся де Брейсі у своєму непробивному панцирі і, йому би вдалося скинути каменюку на голови, якби його не зупинив Буа-Жільбер. Він сказав, що замок горить і потрібно рятуватися. Вони домовилися про план захоплення малої башти — де Брейсі з цього боку, а Буа-Жільбер - ззовні. Ребекка з Айвенго зрозуміли, що почалася пожежа, коли в кімнату увірвався Буа-Жільбер і силоміць схопив Ребекку і забрав із собою, покинувши Айвенго напризволяще. Де Брейсі відчинив ворота, які намагалися розбити Чорний лицар і Седрік, щоб дістатися башти. Чорний лицар почав битися з де Брейсі і переміг його, де Брейсі, дізнавшись імя лицаря здався, він розповів про Айвенго, що гине у вогні. Чорний лицар кинувся шукати Айвенго, а Седрік побіг шукати Ровену. Йому допомагав вірний Гурт і вони знайшли її, коли вона вже готувалася загинути від пожежі. Гурт повів Ровену до виходу, а Седрік поспішив рятувати Етельстана. Проте, Етельстан вже звільнився, через витівку Вамби, який розкричався про перемогу і налякав охоронця, який відчинив двері і побіг докладати Буа-Жільберу. Етельстан вибіг на подвір'я і побачив, що кінний Буа-Жільбер, його сарацинські раби і охоронці тримають якусь жінку і відбиваються від нападників. Етельстан подумав, що це - леді Ровена і побіг її відбивати, проте загинув від руки Буа-Жільбера. Буа-Жільбер вирвався із замку і разом з полоненою і охоронцями втік. Він під'їхав до башти, як і обіцяв, але дізнавшись, що де Брейсі в полоні і не хоче звільнятися, подався геть, почувши, що сокіл - тут. Замок запалав. На одній з веж стояла божевільна Ульріка і співала свій войовничий переможний гімн, поки башта не зруйнувалася. Бій був закінчений, Локслі скерував військами, щоб тягнули здобич до дуба, нарешті вони перемогли жорстокого тирана цих земель.
Зміст:
Седрік, зустрівшись з ватажками війська, що обложило замок, розповів, що у них є союзник в замку, який їм допоможе. Керівництво військом взяв на себе Чорний Лицар, бо Седрік не мав такого досвіду, а Локслі взяв на себе керівництво лучниками. Після того, як було взято низьку башту, було вирішено продовжити взяття замку. Для цього будо збудовано довгий міст-пліт, щоб переплисти рів з водою, Локслі повинен був відволікати війська замку з іншого боку. Чорний лицар разом із Седріком перебралися через рів і почали рубати ворота. Їх було складно зупинити, бо з боку башти їх захищали вмілі лучники. Незабаром тут зявився і Локслі, бо побачив червоне знамено і сигнал до нападу. Над Лицарем і Седріком захисники замку розхитували камені і намагалися кидали їм на голови, проте Локслі вдало знімав тих, хто це робив. Врешті за це взявся де Брейсі у своєму непробивному панцирі і, йому би вдалося скинути каменюку на голови, якби його не зупинив Буа-Жільбер. Він сказав, що замок горить і потрібно рятуватися. Вони домовилися про план захоплення малої башти — де Брейсі з цього боку, а Буа-Жільбер - ззовні. Ребекка з Айвенго зрозуміли, що почалася пожежа, коли в кімнату увірвався Буа-Жільбер і силоміць схопив Ребекку і забрав із собою, покинувши Айвенго напризволяще. Де Брейсі відчинив ворота, які намагалися розбити Чорний лицар і Седрік, щоб дістатися башти. Чорний лицар почав битися з де Брейсі і переміг його, де Брейсі, дізнавшись імя лицаря здався, він розповів про Айвенго, що гине у вогні. Чорний лицар кинувся шукати Айвенго, а Седрік побіг шукати Ровену. Йому допомагав вірний Гурт і вони знайшли її, коли вона вже готувалася загинути від пожежі. Гурт повів Ровену до виходу, а Седрік поспішив рятувати Етельстана. Проте, Етельстан вже звільнився, через витівку Вамби, який розкричався про перемогу і налякав охоронця, який відчинив двері і побіг докладати Буа-Жільберу. Етельстан вибіг на подвір'я і побачив, що кінний Буа-Жільбер, його сарацинські раби і охоронці тримають якусь жінку і відбиваються від нападників. Етельстан подумав, що це - леді Ровена і побіг її відбивати, проте загинув від руки Буа-Жільбера. Буа-Жільбер вирвався із замку і разом з полоненою і охоронцями втік. Він під'їхав до башти, як і обіцяв, але дізнавшись, що де Брейсі в полоні і не хоче звільнятися, подався геть, почувши, що сокіл - тут. Замок запалав. На одній з веж стояла божевільна Ульріка і співала свій войовничий переможний гімн, поки башта не зруйнувалася. Бій був закінчений, Локслі скерував військами, щоб тягнули здобич до дуба, нарешті вони перемогли жорстокого тирана цих земель.
Розділ 32
Розділ 32
Зміст:
Був спокійний сонячний ранок в лісі. Воїни відпочивали після бою. Під дубом лежала величезна купа награбованого. Локслі зібрав усіх під своїм дубом. Не побачивши ченця він направив Мельника, що його бачив останнім розшукати вірного причетника. Локслі запропонував Седріку взяти частину здобичі для себе і своїх людей, адже вони воювали на рівних з усіма, але Седрік відмовився і сказав, що він засмучений загибеллю Етельстана і що сам винагородить своїх людей, бо достатньо багатий. Він дякував Вамбі, як найвірнішому слузі, що пожертвував власним життям заради господаря й Вамба попрохав пробачити його другаі Гурта як виногороду за свій подвиг. Седрік відказав, що не лише пробачить його, але й нагородить, адже Гурт дуже допомагав йому під час облоги. Він дарував Гурту свободу від рабства й обдарував його землями й посвятив у лицарі. Гурт був дуже щасливий від цієї звістки. В цей момент підїхала леді Ровена на коні і подякувала усім розбійникам і воїнам за те, що вони її врятували і пообіцяла їм свою допомогу і прихисток завжди, коли вони будуть потрібні. Полонений де Брейсі, стоячи на колінах попрохав у неї пробачення. Седрік подякував Локслі за порятунок і попрощався з ним та з Чорним Лицарем, якому теж обіцяв гостинний прийом, як для сина, чи брата. Далі вони рушили в путь. Одразу за ними понесли тіло Етельстана, яке супроводжували його васали і монахи до його родинного замку, в родинний склеп Хенгістів. Локслі запропонував Чорному Лицарю взяти щось із здобичі і Лицар взяв де Брейсі, якого одразу відпустив, попередивши, що прощає його востаннє. Локслі вирішив подарувати Чорному Лицареві свій ріг, який він виграв на турнірі як стрілець і лицар прийняв такий подарунок. Локслі продудів у ріг сигнал і наказав своїм хлопцям, що якщо вони почують цей сигнал, щоб поспішали на допомогу. Лицар повторив цей сигнал, проте занепокоївся долею свого друга ченця. Він вже збирався повернутися до руїн замку, щоб шукати його, коли всі почули знайомий голос. Це йшов він разом з старим євреєм Ісааком. Пустельник розказав про свої пригоди: після перемоги він спустився у винний льох де Бефа у пошуках вина і випадково надибав там крім діжки вина ще й великі двері. Саме там він і знайшов Ісаака. Поки він там був, башта завалилася і потім уже зранку їх знайшли Мельник з друзями. Причетник вихвалявся, що навернув Ісаака на християнина, поки вони були у підземеллі, проте коли Ісаак сказав, що він був дуже наляканий і просто погоджувався з усім, чернець захотів його покарати, але за єврея заступився Чорний Лицар. Це призвело до дружнього змагання по стусанам і, Чорний Лицар переміг. Потім ішов поділ награбованого між розбійниками. Євреєві Локслі запропонував самому сплатити викуп за себе. Проте попереду був ще допит — прелата з Жорво Еймера, який також потрапив у полон до розбійників.
Зміст:
Був спокійний сонячний ранок в лісі. Воїни відпочивали після бою. Під дубом лежала величезна купа награбованого. Локслі зібрав усіх під своїм дубом. Не побачивши ченця він направив Мельника, що його бачив останнім розшукати вірного причетника. Локслі запропонував Седріку взяти частину здобичі для себе і своїх людей, адже вони воювали на рівних з усіма, але Седрік відмовився і сказав, що він засмучений загибеллю Етельстана і що сам винагородить своїх людей, бо достатньо багатий. Він дякував Вамбі, як найвірнішому слузі, що пожертвував власним життям заради господаря й Вамба попрохав пробачити його другаі Гурта як виногороду за свій подвиг. Седрік відказав, що не лише пробачить його, але й нагородить, адже Гурт дуже допомагав йому під час облоги. Він дарував Гурту свободу від рабства й обдарував його землями й посвятив у лицарі. Гурт був дуже щасливий від цієї звістки. В цей момент підїхала леді Ровена на коні і подякувала усім розбійникам і воїнам за те, що вони її врятували і пообіцяла їм свою допомогу і прихисток завжди, коли вони будуть потрібні. Полонений де Брейсі, стоячи на колінах попрохав у неї пробачення. Седрік подякував Локслі за порятунок і попрощався з ним та з Чорним Лицарем, якому теж обіцяв гостинний прийом, як для сина, чи брата. Далі вони рушили в путь. Одразу за ними понесли тіло Етельстана, яке супроводжували його васали і монахи до його родинного замку, в родинний склеп Хенгістів. Локслі запропонував Чорному Лицарю взяти щось із здобичі і Лицар взяв де Брейсі, якого одразу відпустив, попередивши, що прощає його востаннє. Локслі вирішив подарувати Чорному Лицареві свій ріг, який він виграв на турнірі як стрілець і лицар прийняв такий подарунок. Локслі продудів у ріг сигнал і наказав своїм хлопцям, що якщо вони почують цей сигнал, щоб поспішали на допомогу. Лицар повторив цей сигнал, проте занепокоївся долею свого друга ченця. Він вже збирався повернутися до руїн замку, щоб шукати його, коли всі почули знайомий голос. Це йшов він разом з старим євреєм Ісааком. Пустельник розказав про свої пригоди: після перемоги він спустився у винний льох де Бефа у пошуках вина і випадково надибав там крім діжки вина ще й великі двері. Саме там він і знайшов Ісаака. Поки він там був, башта завалилася і потім уже зранку їх знайшли Мельник з друзями. Причетник вихвалявся, що навернув Ісаака на християнина, поки вони були у підземеллі, проте коли Ісаак сказав, що він був дуже наляканий і просто погоджувався з усім, чернець захотів його покарати, але за єврея заступився Чорний Лицар. Це призвело до дружнього змагання по стусанам і, Чорний Лицар переміг. Потім ішов поділ награбованого між розбійниками. Євреєві Локслі запропонував самому сплатити викуп за себе. Проте попереду був ще допит — прелата з Жорво Еймера, який також потрапив у полон до розбійників.
Розділ 33
Розділ 33
Зміст:
Пріора Еймера підвели до Локслі, він почав жалітися на грабунок і почав вимагати повернення майна і додаткової компенсації за спричинений дискомфорт. Але такою позицією ватажка розбійників було важко зворушити. Абат спробував знайти щось спільне між ними — полювання і любов до ловів, але й гра на мисливському розі не допомогла Еймеру. Розбійникам потрібен був викуп, але вони не знали скільки потрібно вимагати і от, один з помічників Локслі вигадав ідею - щоб викуп для абата назвав Ісаак, а викуп для Ісаака назвав абат. Ісаак, який чудово знав абатство Жорво, його доходи і витрати оцінив пріора Еймера на шістсот крон. Абат вибухнув від величини суми викупу, намагався залишити своїх слуг в якості застави, а сам ніби повинен був розшукати необхідну суму, але Локслі відкинув таку пропозицію, запропонувавши відправити слуг за викупом, а абата залишити як заручника. Але Ісаак виступив з пропозицією дати в борг абатові необхідну суму і написати вексель на отримання необхідної суми у довіреної особи. Після цього Локслі запропонував Еймеру назвати викуп за Ісаака. Абат назвав тисячу крон. Ісаак почав жалітися на несправедливість, на свою убогість та інші незгоди, зокрема і щодо зникнення його єдиної доньки. Один з розбійників розказав, що він її бачив у полоні тамплієра. Локслі пожалів старого єврея, адже колись Ребека сама викупила його з тюрми і вилікувала, проте збройно він не може допомогти, адже тут допоможуть лише гроші. Тому він запропонував Ісаакові виплатити лише пятсот крон, а все інше витратити на викуп доньки. Абат Еймер сказав, що добре знає Буа-Жільбера й міг би допомогти, якщо Ісаак буде щедрим. Локслі допоміг Ісаакові домовитися з Еймером і були зроблені відповідні розписки. Після цього Еймер попрохав повернення його золотих прикрас та одягу. Проте пустельник відмовляє в поверненні "церковного майна", адже сам є духовною особою. На цій підставі святі отці починають сперечатися, але їх розтягують і абата відпускають на волю. Ісаак разом з охороною теж відправляється на порятунок своєї доньки. Чорний Лицар, що спостерігав за всіма подіями був дуже здивований, що навіть у людей поза законом є чіткі правила. Він теж попрощався з Локслі, міцно потиснувши його дружню руку.
Зміст:
Пріора Еймера підвели до Локслі, він почав жалітися на грабунок і почав вимагати повернення майна і додаткової компенсації за спричинений дискомфорт. Але такою позицією ватажка розбійників було важко зворушити. Абат спробував знайти щось спільне між ними — полювання і любов до ловів, але й гра на мисливському розі не допомогла Еймеру. Розбійникам потрібен був викуп, але вони не знали скільки потрібно вимагати і от, один з помічників Локслі вигадав ідею - щоб викуп для абата назвав Ісаак, а викуп для Ісаака назвав абат. Ісаак, який чудово знав абатство Жорво, його доходи і витрати оцінив пріора Еймера на шістсот крон. Абат вибухнув від величини суми викупу, намагався залишити своїх слуг в якості застави, а сам ніби повинен був розшукати необхідну суму, але Локслі відкинув таку пропозицію, запропонувавши відправити слуг за викупом, а абата залишити як заручника. Але Ісаак виступив з пропозицією дати в борг абатові необхідну суму і написати вексель на отримання необхідної суми у довіреної особи. Після цього Локслі запропонував Еймеру назвати викуп за Ісаака. Абат назвав тисячу крон. Ісаак почав жалітися на несправедливість, на свою убогість та інші незгоди, зокрема і щодо зникнення його єдиної доньки. Один з розбійників розказав, що він її бачив у полоні тамплієра. Локслі пожалів старого єврея, адже колись Ребека сама викупила його з тюрми і вилікувала, проте збройно він не може допомогти, адже тут допоможуть лише гроші. Тому він запропонував Ісаакові виплатити лише пятсот крон, а все інше витратити на викуп доньки. Абат Еймер сказав, що добре знає Буа-Жільбера й міг би допомогти, якщо Ісаак буде щедрим. Локслі допоміг Ісаакові домовитися з Еймером і були зроблені відповідні розписки. Після цього Еймер попрохав повернення його золотих прикрас та одягу. Проте пустельник відмовляє в поверненні "церковного майна", адже сам є духовною особою. На цій підставі святі отці починають сперечатися, але їх розтягують і абата відпускають на волю. Ісаак разом з охороною теж відправляється на порятунок своєї доньки. Чорний Лицар, що спостерігав за всіма подіями був дуже здивований, що навіть у людей поза законом є чіткі правила. Він теж попрощався з Локслі, міцно потиснувши його дружню руку.
Розділ 34
Розділ 34
Зміст:
Принц Джон влаштував величний бал в Йорку, куди він запросив своїх прибічників, щоб врешті захопити владу в країні і стати королем. Проте найближчих прибічників поруч не було - де Бефа, Буа-Жільбера і де Брейсі, а без них принц Джон не міг наважитись на дії. А ще зник Ісаак, який обіцяв купу грошей, а без грошей робити такі справи було складно. Вальдемар Фітцурс намагався всіх умовити і підбурював до непокори Річарду. Наступного дня після падіння Торкілстоунського замку Вальдемар Фітцурс розказав принцу Джону чутки про де Бефа, де Брейсі і тамплієра, що ніби вони потрапили в полон, а може навіть і загинули. Принц був у гніві, адже вирішувалася його доля, а через дурні витівки трьох лицарів все могло зірватися. Зненацька зявився де Брейсі у пошкодженому вигляді, як після бою і важкої дороги. Він розказав про все, що трапилося з де Бефом і тамплієром, а ще розповів, що Річард Левине Серце - в Англії, що він його взяв у полон і звільнив. Ця звістка налякала принца Джона і він заціпенів. В цей момент де Брейсі розказав про свої плани відплисти у Фландрію разом з найманцями і запропонував Фітцурсу приєднатися до нього. Принц Джон розуміючи, що прибічники розбігаються,, сказав, що він зможе домовитися з братом, а от Фітцурс і де Брейсі точно втратять голови. Дізнавшись, що у Річарда немає війська, принц Джон надумав знищити брата, або запроторити у вязницю, але де Брейсі відмовився брати у цьому участь. Проте Фітцурс погодився, сподіваючись на посаду Канцлера, якщо принц Джон стане королем. Він вирушає виконувати завдання. Принц Джон пропонує де Брейсі посаду маршала і він погоджується на такий ризик. Принц Джон, на самоті спілкуючись з головним шпигуном наказує спостерігати за де Брейсі, бо він ненадійний і вже готовий його зрадити, а за це принц Джон збирався його скарати на смерть.
Зміст:
Принц Джон влаштував величний бал в Йорку, куди він запросив своїх прибічників, щоб врешті захопити владу в країні і стати королем. Проте найближчих прибічників поруч не було - де Бефа, Буа-Жільбера і де Брейсі, а без них принц Джон не міг наважитись на дії. А ще зник Ісаак, який обіцяв купу грошей, а без грошей робити такі справи було складно. Вальдемар Фітцурс намагався всіх умовити і підбурював до непокори Річарду. Наступного дня після падіння Торкілстоунського замку Вальдемар Фітцурс розказав принцу Джону чутки про де Бефа, де Брейсі і тамплієра, що ніби вони потрапили в полон, а може навіть і загинули. Принц був у гніві, адже вирішувалася його доля, а через дурні витівки трьох лицарів все могло зірватися. Зненацька зявився де Брейсі у пошкодженому вигляді, як після бою і важкої дороги. Він розказав про все, що трапилося з де Бефом і тамплієром, а ще розповів, що Річард Левине Серце - в Англії, що він його взяв у полон і звільнив. Ця звістка налякала принца Джона і він заціпенів. В цей момент де Брейсі розказав про свої плани відплисти у Фландрію разом з найманцями і запропонував Фітцурсу приєднатися до нього. Принц Джон розуміючи, що прибічники розбігаються,, сказав, що він зможе домовитися з братом, а от Фітцурс і де Брейсі точно втратять голови. Дізнавшись, що у Річарда немає війська, принц Джон надумав знищити брата, або запроторити у вязницю, але де Брейсі відмовився брати у цьому участь. Проте Фітцурс погодився, сподіваючись на посаду Канцлера, якщо принц Джон стане королем. Він вирушає виконувати завдання. Принц Джон пропонує де Брейсі посаду маршала і він погоджується на такий ризик. Принц Джон, на самоті спілкуючись з головним шпигуном наказує спостерігати за де Брейсі, бо він ненадійний і вже готовий його зрадити, а за це принц Джон збирався його скарати на смерть.
Розділ 35
Розділ 35
Зміст:
Ісаак на мулі разом із супроводом із двох йоменів поспішав до Темплстоу - монастиря тамплієрів, щоб викупити свою доньку у Буа-Жільбера. Він відпустив охоронців раніше і зупинився у маленькому містечку неподалік монастиря у свого знайомого рабина Бен-Ізраіля. Ісаак почувався погано і рабин почав його лікувати. Наступного дня Ісаак розказав чому поспішає до Темплстоу і Бен-Ізраїль поспівчував йому, адже в цей момент в цій фортеці перебував Великий Магістр тамплієрів - Лука Бомануар, що ненавидів і сарацинів і євреїв і був релігійним фанатиком. Але Ісааку не було з чого вибирати, тому він вирушив до монастиря, пообіцявши Бен-Ізраїлю повернутися до нього і все розповісти. Вже через годину Ісаак був біля воріт монастиря. В цей момент Бомануар гуляв у саду з своїм помічником Монт-Фітчетом і скаржився на стан речей в ордені. Він жалівся на любов до багатства і прикрас, на любов до вишуканого життя та до розваг, на інтерес до магії і каббали, на розбещеність та співжиття з жінками, що було заборонено статутом ордену. Сам він все життя притримувався статуту і вважав, що це — єдиний вірний шлях до порятунку ордену, що занепадає через гріхи своїх лицарів. В цей момент зброєносець приносить звістку, що біля воріт чекає єврей з листом до Буа-Жільбера. Магістр наказав привести Ісаака і почав його розпитувати. Ісаак зізнався, що в нього лист від пріора Еймера до Буа-Жільбера. Магістр взяв лист і відкрив його, посилаючись на статут. В листі йшлося про те, що до Темплстоу незабаром приїде Магістр Ордену і буде карати за недотримання статуту, а тому Буа-Жільберу варто позбутися Ребекки за значний викуп, який вони разом потім дуже весело прогуляють. Звичайно, цей лист дуже не сподобався Магістру, він звернув увагу на вираз "ендорська чаклунка", як зазвичай називали кавалери своїх коханок, проте він сприйняв його в прямому значенні. Він почав розпитувати у Ісаака чи Ребекка лікує, чи вона є ученицею Міріам, а коли почув, що це так, в гніві наказав викинути Ісаака геть і поклявся, що вчинить з ученицею Міріам так само, як і з вчителькою — спалить на вогнищі. Ісаак повернувся до Бен-Ізраїля і почав чекати на бодай які-небудь новини.
Зміст:
Ісаак на мулі разом із супроводом із двох йоменів поспішав до Темплстоу - монастиря тамплієрів, щоб викупити свою доньку у Буа-Жільбера. Він відпустив охоронців раніше і зупинився у маленькому містечку неподалік монастиря у свого знайомого рабина Бен-Ізраіля. Ісаак почувався погано і рабин почав його лікувати. Наступного дня Ісаак розказав чому поспішає до Темплстоу і Бен-Ізраїль поспівчував йому, адже в цей момент в цій фортеці перебував Великий Магістр тамплієрів - Лука Бомануар, що ненавидів і сарацинів і євреїв і був релігійним фанатиком. Але Ісааку не було з чого вибирати, тому він вирушив до монастиря, пообіцявши Бен-Ізраїлю повернутися до нього і все розповісти. Вже через годину Ісаак був біля воріт монастиря. В цей момент Бомануар гуляв у саду з своїм помічником Монт-Фітчетом і скаржився на стан речей в ордені. Він жалівся на любов до багатства і прикрас, на любов до вишуканого життя та до розваг, на інтерес до магії і каббали, на розбещеність та співжиття з жінками, що було заборонено статутом ордену. Сам він все життя притримувався статуту і вважав, що це — єдиний вірний шлях до порятунку ордену, що занепадає через гріхи своїх лицарів. В цей момент зброєносець приносить звістку, що біля воріт чекає єврей з листом до Буа-Жільбера. Магістр наказав привести Ісаака і почав його розпитувати. Ісаак зізнався, що в нього лист від пріора Еймера до Буа-Жільбера. Магістр взяв лист і відкрив його, посилаючись на статут. В листі йшлося про те, що до Темплстоу незабаром приїде Магістр Ордену і буде карати за недотримання статуту, а тому Буа-Жільберу варто позбутися Ребекки за значний викуп, який вони разом потім дуже весело прогуляють. Звичайно, цей лист дуже не сподобався Магістру, він звернув увагу на вираз "ендорська чаклунка", як зазвичай називали кавалери своїх коханок, проте він сприйняв його в прямому значенні. Він почав розпитувати у Ісаака чи Ребекка лікує, чи вона є ученицею Міріам, а коли почув, що це так, в гніві наказав викинути Ісаака геть і поклявся, що вчинить з ученицею Міріам так само, як і з вчителькою — спалить на вогнищі. Ісаак повернувся до Бен-Ізраїля і почав чекати на бодай які-небудь новини.
Розділ 36
Розділ 36
Зміст:
Прецептором монастиря Темплстоу був Альберт Мальвуазен, брат Філіпа Мальвуазена, який теж був щирим другом Бріана де Буа-Жільбера і поділяв його погляди та уподобання, але був більш хитрий, бо старанно приховував свої інтереси. Коли Великий Магістр ордену тамплієрів неочікувано прибув, йому не вдалося вчасно все приховати, але сумлінним каяттям і швидким поверненням до суворих статутних правил він швидко змінив думку Магістра про нього на кращу, але, коли дізнався про Ребекку, то знову став невдоволеним. Він розпитав його на якій підставі знаходиться ця жінка у монастирі. Мальвуазен здивувався, бо старанно її сховав, але зізнався, що розмістив її тут, щоб вберегти брата Бріана від гріховного падіння і від спокуси, оскільки в цих стінах це неможливо. Альберт зізнався, що його дуже здивувала надзвичайна прихильність брата Бріана до цієї жінки, він навіть припустив, що це — божевілля, проте Магістр ствердно сказав, що вона - чаклунка і що вона зачарувала Буа-Жільбера. Магістр був надзвичайно збуджений, він вимагав рішучих дій і вирішив негайно провести суд над чаклункою і стратити її. Прецептор погодився і пішов виконувати наказ про влаштуванню судової зали, проте перед цим вирішив зайти до Буа-Жільбера, щоб попередити про викриття. Бріан був у гніві в цей момент, бо у нього нічого не виходило з Ребеккою. Альберт повідомив, що Магістр знає про Ребекку і що він вирішив її стратити і що від Бріана залежить, що станеться з ним самим, адже та позиція в ордені, яку він займає дає йому можливість стати наступним Великим Магістром. Саме через це він повинен зректися єврейки і дозволити її стратити. Буа-Жільбер спочатку хотів її знову врятувати, але коли Альберт сказав, що це неможливо, дав згоду зробити це, проте наодинці не міг визнати цього для себе. Потім, коли Альберт наказав підготувати судову залу до нього приєднався Конрад Монт-Фітчет і сказав, що Магістр хоче негайно влаштувати суд. Прецептор сказав, що дівчина безумовно невинувата, адже вона просто лікарка і це немає стосунку до чаклунства, але Монт-Фітчет відповів, що це - не має значення, головне - щоб вона була знищена і Буа-Жільбер залишився в ордені, а для цього потрібні свідки її чаклунства і що їх потрібно швидко знайти за гроші. Настав полудень і за Ребеккою зайшли прецептор, Монт-Фітчет і охоронці і відвели її на суд. Коли вони проходили крізь натовп, хтось пхнув їй в руки шматок пергаменту, який вона навіть не помітила, але тримала в руках.
Зміст:
Прецептором монастиря Темплстоу був Альберт Мальвуазен, брат Філіпа Мальвуазена, який теж був щирим другом Бріана де Буа-Жільбера і поділяв його погляди та уподобання, але був більш хитрий, бо старанно приховував свої інтереси. Коли Великий Магістр ордену тамплієрів неочікувано прибув, йому не вдалося вчасно все приховати, але сумлінним каяттям і швидким поверненням до суворих статутних правил він швидко змінив думку Магістра про нього на кращу, але, коли дізнався про Ребекку, то знову став невдоволеним. Він розпитав його на якій підставі знаходиться ця жінка у монастирі. Мальвуазен здивувався, бо старанно її сховав, але зізнався, що розмістив її тут, щоб вберегти брата Бріана від гріховного падіння і від спокуси, оскільки в цих стінах це неможливо. Альберт зізнався, що його дуже здивувала надзвичайна прихильність брата Бріана до цієї жінки, він навіть припустив, що це — божевілля, проте Магістр ствердно сказав, що вона - чаклунка і що вона зачарувала Буа-Жільбера. Магістр був надзвичайно збуджений, він вимагав рішучих дій і вирішив негайно провести суд над чаклункою і стратити її. Прецептор погодився і пішов виконувати наказ про влаштуванню судової зали, проте перед цим вирішив зайти до Буа-Жільбера, щоб попередити про викриття. Бріан був у гніві в цей момент, бо у нього нічого не виходило з Ребеккою. Альберт повідомив, що Магістр знає про Ребекку і що він вирішив її стратити і що від Бріана залежить, що станеться з ним самим, адже та позиція в ордені, яку він займає дає йому можливість стати наступним Великим Магістром. Саме через це він повинен зректися єврейки і дозволити її стратити. Буа-Жільбер спочатку хотів її знову врятувати, але коли Альберт сказав, що це неможливо, дав згоду зробити це, проте наодинці не міг визнати цього для себе. Потім, коли Альберт наказав підготувати судову залу до нього приєднався Конрад Монт-Фітчет і сказав, що Магістр хоче негайно влаштувати суд. Прецептор сказав, що дівчина безумовно невинувата, адже вона просто лікарка і це немає стосунку до чаклунства, але Монт-Фітчет відповів, що це - не має значення, головне - щоб вона була знищена і Буа-Жільбер залишився в ордені, а для цього потрібні свідки її чаклунства і що їх потрібно швидко знайти за гроші. Настав полудень і за Ребеккою зайшли прецептор, Монт-Фітчет і охоронці і відвели її на суд. Коли вони проходили крізь натовп, хтось пхнув їй в руки шматок пергаменту, який вона навіть не помітила, але тримала в руках.
Розділ 37
Розділ 37
Зміст:
Великий магістр Бомануар розпочав судове засідання в залі де зібралися лицарі члени ордену та сільські жителі. Він зробив довгу промову, яка засуджувала природну поведінку людей, яка призводила до неймовірно тяжких наслідків з погляду моралі всередині ордену. Він розповів про шкідливість лікування від рук іновірців, як про можливість похитнути християнську віру, він розказав, що Ребекка — чаклунка тільки через те, що вона лікувала людей. Після цього з натовпу виштовхали каліку, що розповів свою історію про те, як Ребекка врятувала його від паралічу і, хоча здоровим він не став, бо рухався на милицях, проте стан його дуже покращився. Але магістр вважав, що краще бути нерухомим, ніж лікуватися у єврейки. Після цього магістр наказав Ребецці відкрити лице і, коли вона це зробила, всім стало зрозуміло, чому Буа-Жільбер так поводився, але не магістру. Потім виступали свідки, яких підкупив Мальвуазен і їхні свідчення були вигаданими і неймовірними - про дивовижне зцілення пораненого словами і про перетворення на лебедя. Після цих виступів заговорила Ребекка. Вона казала про несправедливість цього суду, який зробив з неї — жертви викрадення на злочинницю — чаклунку, яка зачарувала лицаря-ченця, тому вона запитала у Буа-Жільбера щоб він підтвердив, що всі свідчення — суцільна брехня і наклеп. Проте брат Бріан зміг вимовити лише "письмена, письмена". Магістр одразу додав це до доказів на користь провини Ребекки, а Ребекка згадала про пергамент, що був у неї в руках. Поки всі шуміли, вона встигла прочитати на записці, щоб вона просила захисника і Божого суду. Ребекка, зрозумівши, що це — її остання надія, виголосила це і зняла свою перчатку та кинула до ніг магістра.
Зміст:
Великий магістр Бомануар розпочав судове засідання в залі де зібралися лицарі члени ордену та сільські жителі. Він зробив довгу промову, яка засуджувала природну поведінку людей, яка призводила до неймовірно тяжких наслідків з погляду моралі всередині ордену. Він розповів про шкідливість лікування від рук іновірців, як про можливість похитнути християнську віру, він розказав, що Ребекка — чаклунка тільки через те, що вона лікувала людей. Після цього з натовпу виштовхали каліку, що розповів свою історію про те, як Ребекка врятувала його від паралічу і, хоча здоровим він не став, бо рухався на милицях, проте стан його дуже покращився. Але магістр вважав, що краще бути нерухомим, ніж лікуватися у єврейки. Після цього магістр наказав Ребецці відкрити лице і, коли вона це зробила, всім стало зрозуміло, чому Буа-Жільбер так поводився, але не магістру. Потім виступали свідки, яких підкупив Мальвуазен і їхні свідчення були вигаданими і неймовірними - про дивовижне зцілення пораненого словами і про перетворення на лебедя. Після цих виступів заговорила Ребекка. Вона казала про несправедливість цього суду, який зробив з неї — жертви викрадення на злочинницю — чаклунку, яка зачарувала лицаря-ченця, тому вона запитала у Буа-Жільбера щоб він підтвердив, що всі свідчення — суцільна брехня і наклеп. Проте брат Бріан зміг вимовити лише "письмена, письмена". Магістр одразу додав це до доказів на користь провини Ребекки, а Ребекка згадала про пергамент, що був у неї в руках. Поки всі шуміли, вона встигла прочитати на записці, щоб вона просила захисника і Божого суду. Ребекка, зрозумівши, що це — її остання надія, виголосила це і зняла свою перчатку та кинула до ніг магістра.
Розділ 38
Розділ 38
Зміст:
Великий магістр погодився на виклик і на Божий суд, адже це було згідно з законами їх ордену. Він спитав думки прецепторів хто саме повинен бути з боку ордену в цьому двобої і Гудольрік сказав, що це має бути саме Буа-Жільбер, тим більше що жодні чари не працюють під час такого суду. Магістр погодився, тим більше, що кращого воїна серед тамплієрів годі було уявити, після цього він спитав у Мальвуазена де саме можна провести цей суд. Було вирішено, що двобій відбуватиметься на полі святого Георгія через два дні і що до цього часу Ребекка повинна знайти собі захисника, який буде її захищати на Божому суді. Все було занотовано в величезні книги тамплієрів, в яких велися записи усіх засідань. Ребекка спитала дозволу сповістити своїх друзів, щоб вони допомогли їй знайти такого захисника і Магістр погодився, тому Ребекка одразу написала листа й спитала хто погодиться його доставити. Проте ніхто не поворухнувся: всі боялися Великого Магістра, щоб він раптом не подумав, що хтось співчуває єврейці. Нарешті каліка Хіг, син Снелла погодився, адже колись вона йому допомагала і щодуху помчав на своїх милицях. Проте йому пощастило, бо він побачив одразу біля монастиря двох євреїв і в одному з них впізнав Ісаака з Йорка, на якого колись працював. Він віддав йому листа, Ісаак продивився і впав на землю. Другий єврей Бен-Самуїл почав надавати допомогу і коли Ісаак заговорив, взяв лист, щоб прочитати, бо Ісаак плакав. Бен-Самуїл почав читати лист і в ньому розповідалося про становище, в яке потрапила Ребекка і що потрібно для її порятунку. Вона просила звернутися до Айвенго, бо хоч він не в змозі взяти участь у двобої, проте може допомогти знайти такого лицаря. Ісаак і Бен-Самуїл домовилися, що Ісаак шукає Айвенго, а Бен-Самуїл вирушає до Йорка, щоб знайти лицаря за гроші, який погодиться захищати Ребекку. Після цього вони роз'їхалися і залишили Хіга на дорозі в розгубленості.
Зміст:
Великий магістр погодився на виклик і на Божий суд, адже це було згідно з законами їх ордену. Він спитав думки прецепторів хто саме повинен бути з боку ордену в цьому двобої і Гудольрік сказав, що це має бути саме Буа-Жільбер, тим більше що жодні чари не працюють під час такого суду. Магістр погодився, тим більше, що кращого воїна серед тамплієрів годі було уявити, після цього він спитав у Мальвуазена де саме можна провести цей суд. Було вирішено, що двобій відбуватиметься на полі святого Георгія через два дні і що до цього часу Ребекка повинна знайти собі захисника, який буде її захищати на Божому суді. Все було занотовано в величезні книги тамплієрів, в яких велися записи усіх засідань. Ребекка спитала дозволу сповістити своїх друзів, щоб вони допомогли їй знайти такого захисника і Магістр погодився, тому Ребекка одразу написала листа й спитала хто погодиться його доставити. Проте ніхто не поворухнувся: всі боялися Великого Магістра, щоб він раптом не подумав, що хтось співчуває єврейці. Нарешті каліка Хіг, син Снелла погодився, адже колись вона йому допомагала і щодуху помчав на своїх милицях. Проте йому пощастило, бо він побачив одразу біля монастиря двох євреїв і в одному з них впізнав Ісаака з Йорка, на якого колись працював. Він віддав йому листа, Ісаак продивився і впав на землю. Другий єврей Бен-Самуїл почав надавати допомогу і коли Ісаак заговорив, взяв лист, щоб прочитати, бо Ісаак плакав. Бен-Самуїл почав читати лист і в ньому розповідалося про становище, в яке потрапила Ребекка і що потрібно для її порятунку. Вона просила звернутися до Айвенго, бо хоч він не в змозі взяти участь у двобої, проте може допомогти знайти такого лицаря. Ісаак і Бен-Самуїл домовилися, що Ісаак шукає Айвенго, а Бен-Самуїл вирушає до Йорка, щоб знайти лицаря за гроші, який погодиться захищати Ребекку. Після цього вони роз'їхалися і залишили Хіга на дорозі в розгубленості.
Розділ 39
Розділ 39
Зміст:
Після судилища Ребекка сиділа замкнена в келії і молилася та співала псалми. Зненацька до неї постукалися в двері. Це був Бріан де Буа-Жільбер. Він прийшов до неї з метою переконати полонену діяти за його планом. Він пояснив, що це він дав їй записку, щоб вона попросила захисника, але він не міг передбачити подальших подій. Він сподівався, що з боку ордена буде якийсь рядовий лицар, а він, Буа-Жільбер, перевдягнений в мандрівного лицаря виступив як її захисник. Але Гудольрік все зіпсував призначивши Буа-Жільбера як лицаря з боку ордена. Проте навіть в такому разі він може її врятувати, якщо зречеться ордену і не вийде на поле битви, але в такому випадку він втратить усе, що так важко й довго здобував: він не зможе не лише стати Великим магістром ордену, але й знеславить себе як лицаря і дворянина серед друзів і прибічників, при англійському та французькому королівському дворі. Проте він згодний відмовитися від усього, якщо Ребекка згодиться стати його коханою. Але Ребекка не бажала давати йому марну надію, вона казала, що є й інші шляхи: можна звернутися до принца, чи до короля, щоб він не дозволив статися несправедливій страті, але Буа-Жільбер відмовився від цього через свою гордість. Він продовжував умовляти її, казав, що є інші країни, що можна стати королем у Палестині, але Ребекка відповіла, що їй, як патріотці Ізраїлю огидно слухати пропозиції зради Батьківщини, зради організації, якій ти присягався. Буа-Жільбер попросив вибачення в Ребекки і вийшов геть. В іншій кімнаті його чекав прецептор Мальвуазен, який зустрів Буа-Жільбенра із занепокоєнням. Бріан був у розпачі, він хотів вже йти відрікатися від ордену, але Мальвуазен його переконав так не чинити. Він вміло вплинув на розбурханого товариша, пояснив, що зречення нічого не дасть, бо Буа-Жільбер опиниться в тюрмі, втеча не удасться, бо його вже не випустять з прецепторії, Ребекка все одно загине, але, якщо у неї не буде захисника, то в її смерті буде винуватий Великий магістр. Будь-які інші дії Буа-Жільбера призведуть лише до втрати його позиції в ордені та до загибелі. Буа-жільбер погодився з ним.
Зміст:
Після судилища Ребекка сиділа замкнена в келії і молилася та співала псалми. Зненацька до неї постукалися в двері. Це був Бріан де Буа-Жільбер. Він прийшов до неї з метою переконати полонену діяти за його планом. Він пояснив, що це він дав їй записку, щоб вона попросила захисника, але він не міг передбачити подальших подій. Він сподівався, що з боку ордена буде якийсь рядовий лицар, а він, Буа-Жільбер, перевдягнений в мандрівного лицаря виступив як її захисник. Але Гудольрік все зіпсував призначивши Буа-Жільбера як лицаря з боку ордена. Проте навіть в такому разі він може її врятувати, якщо зречеться ордену і не вийде на поле битви, але в такому випадку він втратить усе, що так важко й довго здобував: він не зможе не лише стати Великим магістром ордену, але й знеславить себе як лицаря і дворянина серед друзів і прибічників, при англійському та французькому королівському дворі. Проте він згодний відмовитися від усього, якщо Ребекка згодиться стати його коханою. Але Ребекка не бажала давати йому марну надію, вона казала, що є й інші шляхи: можна звернутися до принца, чи до короля, щоб він не дозволив статися несправедливій страті, але Буа-Жільбер відмовився від цього через свою гордість. Він продовжував умовляти її, казав, що є інші країни, що можна стати королем у Палестині, але Ребекка відповіла, що їй, як патріотці Ізраїлю огидно слухати пропозиції зради Батьківщини, зради організації, якій ти присягався. Буа-Жільбер попросив вибачення в Ребекки і вийшов геть. В іншій кімнаті його чекав прецептор Мальвуазен, який зустрів Буа-Жільбенра із занепокоєнням. Бріан був у розпачі, він хотів вже йти відрікатися від ордену, але Мальвуазен його переконав так не чинити. Він вміло вплинув на розбурханого товариша, пояснив, що зречення нічого не дасть, бо Буа-Жільбер опиниться в тюрмі, втеча не удасться, бо його вже не випустять з прецепторії, Ребекка все одно загине, але, якщо у неї не буде захисника, то в її смерті буде винуватий Великий магістр. Будь-які інші дії Буа-Жільбера призведуть лише до втрати його позиції в ордені та до загибелі. Буа-жільбер погодився з ним.
Розділ 40
Розділ 40
Зміст:
Чорний лицар відвіз Айвенго у аббатство святого Ботольфа, щоб він там одужував, а сам, у супроводі Вамби, який вказував би йому дорогу поїхав. Вони відправилися в Конінгсбург до замку покійного Етельстана, де мав відбутися похорон. Туди мав підїхати і Айвенго, коли йому стане краще. Чорний Лицар мав на меті помирити його з батьком Седріком. Через деякий час як Чорний Лицар і Вамба поїхали, Айвенго вирішив поговорити з настоятелем монастиря. Він сказав йому, що почувається зовсім добре і готовий вирушити й путь, бо в нього погане передчуття, а тому він випросив кобилу з тихою ходою і дуже швидко вирушив слідом. Чорний Лицар і Вамба весело подорожували з піснями, веселими історіями та загадками. В певний момент Вамба заговорив про їхніх нещодавніх приятелів-йоменів і попрохав роздивитися мисливський ріг. Та коли отримав його в руки, почепив собі на шию, вдаючи ніби видурив такий цінний трофей у лицаря. Чорний Лицар спочатку розгнівився, та Вамба сказав, що ріг нехай краще побуде у "дурості" ніж у "сміливості", бо "сміливість" рішуче кидається в бій, якщо є нагода. Він попередив Чорного Лицаря, що попереду засідка, бо він побачив блиск шоломів, які ховалися в заростях, а чесні люди так не роблять. І справді, як тільки лицар закрив забороло, в нього полетіли стріли і вискочили кілька озброєнних вершників зі списами. Чорний Лицар сміливо рушив в бій і навіть почав перемагати, коли зненацька на нього кинувся Блакитний лицар і вдарив списом його коня. Кінь впав і вершник разом з ним, в цей момент в ріг прогудів Вамба і нападники сахнулися, цього вистачило, щоб Вамба встиг допомогти підвестися Чорному Лицарю. Нападники прижали його до широкого дуба, де він захищався мечем і в цей момент Блакитний лицар взяв новий спис і розігнався, щоб пришпилити Чорного Лицаря до дуба. Але вірний Вамба вчасно перебив палашом ноги коню Блакитного лицаря і той впав. В цей момент стріла вбила одного з нападників і на галявину вибігли озброєні йомени на чолі з Локслі і ченцем. Вони швидко побили нападників. Коли Вамба зняв шолом Блакитного лицаря, ним виявився Вальдемар Фітцурс, якого одразу впізнав Чорний Лицар і дуже здивувався його діям. Фітцурс відповів, що він ображений на Річарда, бо Чорний Лицар і був Річардом Левяче Серце, королем Англії, оскільки він не одружився на його доньці. Річард відпустив Фітцурса давши йому три дні часу, щоб залишити Англію назавжди. Після цієї розмови всі йомени зрозуміли, що Чорний Лицар - не просто мандрівний лицар, а їхній король. Король подякував своїм підданим за допомогу і подякував особисто Локслі, який тепер назвав справжнє імя — Робін Гуд, так сабо як чернець — брат Тук. Чернець почав вибачатися, як нещодавно зацідив кулаком у вухо монарха, та король не зважав і нагородив ченця можливістю полювати оленів у його лісах та пообіцяв діжки з вином та пивом. Чернець виказав свою пошану Королю поцілувавши його руку. В цей момент на галявину виїхали ще двоє людей.
Зміст:
Чорний лицар відвіз Айвенго у аббатство святого Ботольфа, щоб він там одужував, а сам, у супроводі Вамби, який вказував би йому дорогу поїхав. Вони відправилися в Конінгсбург до замку покійного Етельстана, де мав відбутися похорон. Туди мав підїхати і Айвенго, коли йому стане краще. Чорний Лицар мав на меті помирити його з батьком Седріком. Через деякий час як Чорний Лицар і Вамба поїхали, Айвенго вирішив поговорити з настоятелем монастиря. Він сказав йому, що почувається зовсім добре і готовий вирушити й путь, бо в нього погане передчуття, а тому він випросив кобилу з тихою ходою і дуже швидко вирушив слідом. Чорний Лицар і Вамба весело подорожували з піснями, веселими історіями та загадками. В певний момент Вамба заговорив про їхніх нещодавніх приятелів-йоменів і попрохав роздивитися мисливський ріг. Та коли отримав його в руки, почепив собі на шию, вдаючи ніби видурив такий цінний трофей у лицаря. Чорний Лицар спочатку розгнівився, та Вамба сказав, що ріг нехай краще побуде у "дурості" ніж у "сміливості", бо "сміливість" рішуче кидається в бій, якщо є нагода. Він попередив Чорного Лицаря, що попереду засідка, бо він побачив блиск шоломів, які ховалися в заростях, а чесні люди так не роблять. І справді, як тільки лицар закрив забороло, в нього полетіли стріли і вискочили кілька озброєнних вершників зі списами. Чорний Лицар сміливо рушив в бій і навіть почав перемагати, коли зненацька на нього кинувся Блакитний лицар і вдарив списом його коня. Кінь впав і вершник разом з ним, в цей момент в ріг прогудів Вамба і нападники сахнулися, цього вистачило, щоб Вамба встиг допомогти підвестися Чорному Лицарю. Нападники прижали його до широкого дуба, де він захищався мечем і в цей момент Блакитний лицар взяв новий спис і розігнався, щоб пришпилити Чорного Лицаря до дуба. Але вірний Вамба вчасно перебив палашом ноги коню Блакитного лицаря і той впав. В цей момент стріла вбила одного з нападників і на галявину вибігли озброєні йомени на чолі з Локслі і ченцем. Вони швидко побили нападників. Коли Вамба зняв шолом Блакитного лицаря, ним виявився Вальдемар Фітцурс, якого одразу впізнав Чорний Лицар і дуже здивувався його діям. Фітцурс відповів, що він ображений на Річарда, бо Чорний Лицар і був Річардом Левяче Серце, королем Англії, оскільки він не одружився на його доньці. Річард відпустив Фітцурса давши йому три дні часу, щоб залишити Англію назавжди. Після цієї розмови всі йомени зрозуміли, що Чорний Лицар - не просто мандрівний лицар, а їхній король. Король подякував своїм підданим за допомогу і подякував особисто Локслі, який тепер назвав справжнє імя — Робін Гуд, так сабо як чернець — брат Тук. Чернець почав вибачатися, як нещодавно зацідив кулаком у вухо монарха, та король не зважав і нагородив ченця можливістю полювати оленів у його лісах та пообіцяв діжки з вином та пивом. Чернець виказав свою пошану Королю поцілувавши його руку. В цей момент на галявину виїхали ще двоє людей.
Розділ 41
Розділ 41
Зміст:
На галявину виїхали Гурт і Айвенго, і дуже здивувалися трупам навколо і розбійникам, проте король Річард все пояснив. Річард попрохав у Робін Гуда почастуватися перед дорогою і король розбійників провів усіх у місце, де був швидко влаштований бенкет на природі з дичиною, вином і пивом. Атмосфера тут була радісна вільна і дуже дружня, лише Айвенго почувався дуже напруженим та й Робін Гуд почав остерігатися можливого випадкового конфлікту, який часто виникає у веселих пяних компаніях. Тому Робін Гуд вирішив влаштувати фальшиву тривогу, щоб відволікти від пиятики. Він наказав одному з йоменів просурмити норманський сигнал у кущах неподалік. Всі одразу підхопилися і почали готуватися до бою та коли всі йомени були відправлені у розвідку, Робін Гуд вибачився перед королем за обман. Король вибачив і почав збиратися в дорогу в Конінгсбург. Робін Гуд відправив загін йоменів, щоб вони перевірили безпечність дороги й уже надвечір Річард, Айвенго, Гурт і Вамба дісталися до замку Етельстана. Там відбувалася тризна по Етельстану, де було бучне частування всіх, хто знаходився поруч. Тому безліч людей різних за рангом прибули сюди, щоб вшанувати память нащадка сакських королів. Сенешаль замку, коли побачив лицарів, супроводив їх до замку через різноколірну юрму людей.
Зміст:
На галявину виїхали Гурт і Айвенго, і дуже здивувалися трупам навколо і розбійникам, проте король Річард все пояснив. Річард попрохав у Робін Гуда почастуватися перед дорогою і король розбійників провів усіх у місце, де був швидко влаштований бенкет на природі з дичиною, вином і пивом. Атмосфера тут була радісна вільна і дуже дружня, лише Айвенго почувався дуже напруженим та й Робін Гуд почав остерігатися можливого випадкового конфлікту, який часто виникає у веселих пяних компаніях. Тому Робін Гуд вирішив влаштувати фальшиву тривогу, щоб відволікти від пиятики. Він наказав одному з йоменів просурмити норманський сигнал у кущах неподалік. Всі одразу підхопилися і почали готуватися до бою та коли всі йомени були відправлені у розвідку, Робін Гуд вибачився перед королем за обман. Король вибачив і почав збиратися в дорогу в Конінгсбург. Робін Гуд відправив загін йоменів, щоб вони перевірили безпечність дороги й уже надвечір Річард, Айвенго, Гурт і Вамба дісталися до замку Етельстана. Там відбувалася тризна по Етельстану, де було бучне частування всіх, хто знаходився поруч. Тому безліч людей різних за рангом прибули сюди, щоб вшанувати память нащадка сакських королів. Сенешаль замку, коли побачив лицарів, супроводив їх до замку через різноколірну юрму людей.
Розділ 42
Розділ 42
Зміст:
Седрік зустрів Річарда та Айвенго в Конінгсбурзькому замку в залі, де зібралися родичі і друзі загиблого Етельстана, проте на той момент він не знав поки що ким є насправді ці гості: вони були лицарями, з якими він воював проти де Бефа. Спочатку Седрік провів їх до кімнати, де стояла труна Етельстана, біля якої постійно молилися шестеро ченців за душу покійного, гості помолилися за упокій господаря замку. Потім Седрік привів гостей до кімнати, де знаходилася мати Етельстана - благородна Едіт, вона подякувала лицарям за допомогу у звільненні сина, хоч він і загинув і надала всі повноваження Седріку, щоб він надав гостям усього, що їм потрібно. Потім Седрік привів лицарів у кімнату, де зібралися жінки, що готували покривало для труни Етельстана, тут була і Ровена, вони співали сумні гімни за в честь загиблого. Після цього Седрік відвів лицарів у кімнату, призначену для гостей, що не були близькими з господарем замку. Там Річард розказав Седріку, що він - король Англії і попрохав вибачити своєму синові Вілфреду Айвенго, користуючись словом, яку дав йому Седрік після бою під стінами замку де Бефа, бо для нього це важливо. Айвенго кинувся до ніг батька і Седрік вибачив йому все, але вимагав від нього дотримуватися звичаїв саксів, та носити їх одяг.Після цього він сказав, що леді Ровена буде в жалобі два роки, а тому не має бути ніякої мови про одруження, бо родичі не зрозуміють і сам дух Етельстана може повстати з могили. На диво, після цих слів, двері відчинилися і в кімнату увійшов Етельстан у савані. Всі перелякалися, бо подумали, що він - привид, проте Етельстан сказав, що він живий, але дуже злий на абата місцевого монастиря. Етельстан розповів свою історію. Виявляється, тамплієр його не вбив, а лише сильно вдарив, бо в нього меч розвернувся, а тому Етельстан просто втратив свідомість, потім на нього нападали інші мертві люди і потім його знайшли і повезли до монастиря. А до тями він прийшов уже в монастирі дуже голодний і спраглий. Абат дав йому вина із сонним зіллям, а тому він знову надовго заснув, а прокинувся у підземеллі зі звязаними руками і ногами. Деколи до нього заходив вічно пяний дячок і давав щось поїсти. Етельстан зрозумів, що його не випустять, адже все його майно повинно буде перейти абатству. Одного разу дячок його недогледів і Етельстану вдалося вирватися і він чимдуж вирушив до родинного замку кленучи ченців і обіцяючи їм покару. Седрік зрадів і сказав, що сакси ніколи ще не були такими близькими до перемоги, що тут стоїть Річард Анжуйський і що можна оголосити свої права на англійську корону. Але Етельстан сказав, що він хоче служити Річарду і визнає його першість, що відмовляється від корони, бо це його не тішить і він не хоче, щоб через це загинули кілька тисяч людей. Всі здивувалися, а Етельстан сказав, що в нього був час прийняти таке рішення. Крім того, він відмовлявся від руки Ровени, оскільки знав, що вона кохає Айвенго і хотів взяти її руку і відвести до Айвенго, але Айвенго вже десь зник. Потім Етельстан хотів присягнути на вірність Річарду, але і той десь зник. Потім стало відомо, що Айвенго розмовляв зі старим євреєм, а потім разом з Гуртом кудись дуже швидко поїхав, а після того король Річард розмовляв з цим самим євреєм і теж швидко поїхав разом з ним. Етельстан зібрав всіх гостей, щоб нарешті гарно посидіти на тризні шановного така і добре поїсти та випити.
Зміст:
Седрік зустрів Річарда та Айвенго в Конінгсбурзькому замку в залі, де зібралися родичі і друзі загиблого Етельстана, проте на той момент він не знав поки що ким є насправді ці гості: вони були лицарями, з якими він воював проти де Бефа. Спочатку Седрік провів їх до кімнати, де стояла труна Етельстана, біля якої постійно молилися шестеро ченців за душу покійного, гості помолилися за упокій господаря замку. Потім Седрік привів гостей до кімнати, де знаходилася мати Етельстана - благородна Едіт, вона подякувала лицарям за допомогу у звільненні сина, хоч він і загинув і надала всі повноваження Седріку, щоб він надав гостям усього, що їм потрібно. Потім Седрік привів лицарів у кімнату, де зібралися жінки, що готували покривало для труни Етельстана, тут була і Ровена, вони співали сумні гімни за в честь загиблого. Після цього Седрік відвів лицарів у кімнату, призначену для гостей, що не були близькими з господарем замку. Там Річард розказав Седріку, що він - король Англії і попрохав вибачити своєму синові Вілфреду Айвенго, користуючись словом, яку дав йому Седрік після бою під стінами замку де Бефа, бо для нього це важливо. Айвенго кинувся до ніг батька і Седрік вибачив йому все, але вимагав від нього дотримуватися звичаїв саксів, та носити їх одяг.Після цього він сказав, що леді Ровена буде в жалобі два роки, а тому не має бути ніякої мови про одруження, бо родичі не зрозуміють і сам дух Етельстана може повстати з могили. На диво, після цих слів, двері відчинилися і в кімнату увійшов Етельстан у савані. Всі перелякалися, бо подумали, що він - привид, проте Етельстан сказав, що він живий, але дуже злий на абата місцевого монастиря. Етельстан розповів свою історію. Виявляється, тамплієр його не вбив, а лише сильно вдарив, бо в нього меч розвернувся, а тому Етельстан просто втратив свідомість, потім на нього нападали інші мертві люди і потім його знайшли і повезли до монастиря. А до тями він прийшов уже в монастирі дуже голодний і спраглий. Абат дав йому вина із сонним зіллям, а тому він знову надовго заснув, а прокинувся у підземеллі зі звязаними руками і ногами. Деколи до нього заходив вічно пяний дячок і давав щось поїсти. Етельстан зрозумів, що його не випустять, адже все його майно повинно буде перейти абатству. Одного разу дячок його недогледів і Етельстану вдалося вирватися і він чимдуж вирушив до родинного замку кленучи ченців і обіцяючи їм покару. Седрік зрадів і сказав, що сакси ніколи ще не були такими близькими до перемоги, що тут стоїть Річард Анжуйський і що можна оголосити свої права на англійську корону. Але Етельстан сказав, що він хоче служити Річарду і визнає його першість, що відмовляється від корони, бо це його не тішить і він не хоче, щоб через це загинули кілька тисяч людей. Всі здивувалися, а Етельстан сказав, що в нього був час прийняти таке рішення. Крім того, він відмовлявся від руки Ровени, оскільки знав, що вона кохає Айвенго і хотів взяти її руку і відвести до Айвенго, але Айвенго вже десь зник. Потім Етельстан хотів присягнути на вірність Річарду, але і той десь зник. Потім стало відомо, що Айвенго розмовляв зі старим євреєм, а потім разом з Гуртом кудись дуже швидко поїхав, а після того король Річард розмовляв з цим самим євреєм і теж швидко поїхав разом з ним. Етельстан зібрав всіх гостей, щоб нарешті гарно посидіти на тризні шановного така і добре поїсти та випити.
Розділ 43
Розділ 43
Зміст:
Подальші події переносять читача під прецепторію Темплстон, де зібралися глядачі в очікування Божого Суду і страти чаклунки. Серед глядачів йшли розмови про дивні події, які сталися останнім часом, зокрема про дивну історію Етельстана Конінзбурзького. Оскільки ніхто точно не знав що відбулося, люди передавали один одному звичайні чутки, серед них були й брат Тук і менестрель Ален з Долини. Пустельник був певен, що Етельстан постав з мертвих як привид, адже він власноруч вдарив його своєю палицею, яка пролетіла через "привида" наскрізь, через це він прийшов сюди, щоб щось вчинити. Із монастиря вийшла процесія з Великим магістром, чаклункою, Буа-Жільбером та усіма лицарями та прецепторами ордену. Ребекку посадили біля майбутнього вогнища, Великий магістр зайняв свій трон, а Буа-Жільбер своє місце на полі. Було оголошено, що очікується захисник для чаклунки, але ніхто не виходив її захищати. Герольд з наказу магістра запитав у Ребекки чи вона чекає захисника, чи визнає себе винною? Ребекка відповіла, що їй потрібний час і що вона - не винна. Великий магістр дав їй час до заходу сонця. Буа-Жільбер підїхав до Ребекки і почав умовляти її застрибнути на його коня і разом втекти звідси, але Ребекка відмовила, адже вважала його найбільшим своїм ворогом. Буа-Жільбер зайняв своє місце на полі і став чекати. Незабаром прискакав на коні Айвенго. Його кінь був дуже стомлений, сам Вілфред ледве тримався в сідлі, але він зайняв свою позицію захисника, попередньо спитавши про це у Ребекки і Великого магістра. Після цього почався двобій верхи на конях списами. Ніхто не здивувався, що після удару списами кінь Айвенго і сам лицар впали на землю, адже вони були стомлені, проте всі здивувалися, що Буа-Жільбер теж гепнувся на землю. Вілфред виліз з-під коня і, швидко витягнувши меч, готовий до бою на мечах підбіг до тамплієра, але той лежав на землі. Вілфред став йому на груди, приставив меч до горла і наказав здаватися, але Буа-Жільбер не відповідав. Тоді Великий магістр зупинив бій визнавши перемогу Айвенго і наказав зняти шолом з Буа-Жільбера, але той виглядав дуже червоним і не при собі, а незабаром помер, але не від списа суперника, а від власних почуттів. Великий магістр визнав цей Божий суд справді справедливим і дивовижним судом.
Зміст:
Подальші події переносять читача під прецепторію Темплстон, де зібралися глядачі в очікування Божого Суду і страти чаклунки. Серед глядачів йшли розмови про дивні події, які сталися останнім часом, зокрема про дивну історію Етельстана Конінзбурзького. Оскільки ніхто точно не знав що відбулося, люди передавали один одному звичайні чутки, серед них були й брат Тук і менестрель Ален з Долини. Пустельник був певен, що Етельстан постав з мертвих як привид, адже він власноруч вдарив його своєю палицею, яка пролетіла через "привида" наскрізь, через це він прийшов сюди, щоб щось вчинити. Із монастиря вийшла процесія з Великим магістром, чаклункою, Буа-Жільбером та усіма лицарями та прецепторами ордену. Ребекку посадили біля майбутнього вогнища, Великий магістр зайняв свій трон, а Буа-Жільбер своє місце на полі. Було оголошено, що очікується захисник для чаклунки, але ніхто не виходив її захищати. Герольд з наказу магістра запитав у Ребекки чи вона чекає захисника, чи визнає себе винною? Ребекка відповіла, що їй потрібний час і що вона - не винна. Великий магістр дав їй час до заходу сонця. Буа-Жільбер підїхав до Ребекки і почав умовляти її застрибнути на його коня і разом втекти звідси, але Ребекка відмовила, адже вважала його найбільшим своїм ворогом. Буа-Жільбер зайняв своє місце на полі і став чекати. Незабаром прискакав на коні Айвенго. Його кінь був дуже стомлений, сам Вілфред ледве тримався в сідлі, але він зайняв свою позицію захисника, попередньо спитавши про це у Ребекки і Великого магістра. Після цього почався двобій верхи на конях списами. Ніхто не здивувався, що після удару списами кінь Айвенго і сам лицар впали на землю, адже вони були стомлені, проте всі здивувалися, що Буа-Жільбер теж гепнувся на землю. Вілфред виліз з-під коня і, швидко витягнувши меч, готовий до бою на мечах підбіг до тамплієра, але той лежав на землі. Вілфред став йому на груди, приставив меч до горла і наказав здаватися, але Буа-Жільбер не відповідав. Тоді Великий магістр зупинив бій визнавши перемогу Айвенго і наказав зняти шолом з Буа-Жільбера, але той виглядав дуже червоним і не при собі, а незабаром помер, але не від списа суперника, а від власних почуттів. Великий магістр визнав цей Божий суд справді справедливим і дивовижним судом.
Розділ 44
Розділ 44
Зміст:
Айвенго спитав у Великого магістра чи відбувся суд за всіма правилами і той відповів, що так і дівчина тепер вільна, а Вілфред має право на обладунок і тіло загиблого суперника. Айвенго відмовився від усього і попрохав поховати Буа-Жільбера як безславного лицаря. В цей момент на поле двобою підїхав король Річард і разом з ним військо на чолі з графом Ессексом. Він подивився на мертвого Буа-Жільбера і наказав графу виконувати свої функції. Граф Ессекс одразу арештував Альберта Мальвуазена, а Річард пообіцяв що його та Філіпа стратять за тиждень. Великий магістр обурився такими діями короля як неповагою до ордену тамплієрів і до церкви, але Річард вказав йому на англійський прапор, що висів над монастирем, тоді магістр пообіцяв осуд Річарда королями і Римським папою. Проте король не зважав і сказав, що тут більше немає прецепторії ордену, тому Великий магістр разом з усіма лицарями ордену був змушений рушати в дорогу, оскільки військо Річарда значно переважало сили ордена. Ребекка опинилася під опікою батька і той швидко вивіз її до Натана Бен-Ізраїля і сам зник з очей короля, якому були потрібні гроші. Айвенго розмовляв з графом Ессексом і той розповів, що зустрів короля випадково, коли направлявся в Йорк, де зібралися більшість зрадників. Але, відчуваючи загрозу від короля, що повернувся, вони всі повтікали, а Річард пробачив свого брата, відправивши його до матінки, поки грізні лицарі його війська не заспокояться. Де Брейсі і Фітцурс покинули Англію, брати Мальвуазени були страчені, а принцу Джону просто все вибачили. Седрік Сакс певний час ще надіявся на одруження Етельстана та Ровени задля блага саксів, але повинен був відкинути цю надію, бо нащадки королівських саксонських родів цього не бажали. Етельстан тепер вів війну з духівництвом: він не міг пробачити недостачу їжі, коли він отямився після в монастирі у труні. Король Річард запросив Седріка Сакса до свого двору і завжди до нього ставився з великою увагою, тому Айвенго і Ровена незабаром одружилися. Весілля відбулося в Йорку в найвеличнішому храмі і на весіллі був король та багато дворян норманів та саксів. Через кілька днів після весілля уже леді Айвенго відвідала Ребекка. Вона подякувала за все, що Айвенго зробив для неї і зробила на прощання подарунок для леді - діамантові прикраси. Ребекка разом з Ісааком збиралися податися до Гранадського короля, який значно краще ставився до євреїв ніж англійці. Ровена і Айвенго жили довго і щасливо, а король Річард через деякий час загинув неподалік від Ліможа, але назавжди запамятався всім як романтичний і благородний король-лицар.
Зміст:
Айвенго спитав у Великого магістра чи відбувся суд за всіма правилами і той відповів, що так і дівчина тепер вільна, а Вілфред має право на обладунок і тіло загиблого суперника. Айвенго відмовився від усього і попрохав поховати Буа-Жільбера як безславного лицаря. В цей момент на поле двобою підїхав король Річард і разом з ним військо на чолі з графом Ессексом. Він подивився на мертвого Буа-Жільбера і наказав графу виконувати свої функції. Граф Ессекс одразу арештував Альберта Мальвуазена, а Річард пообіцяв що його та Філіпа стратять за тиждень. Великий магістр обурився такими діями короля як неповагою до ордену тамплієрів і до церкви, але Річард вказав йому на англійський прапор, що висів над монастирем, тоді магістр пообіцяв осуд Річарда королями і Римським папою. Проте король не зважав і сказав, що тут більше немає прецепторії ордену, тому Великий магістр разом з усіма лицарями ордену був змушений рушати в дорогу, оскільки військо Річарда значно переважало сили ордена. Ребекка опинилася під опікою батька і той швидко вивіз її до Натана Бен-Ізраїля і сам зник з очей короля, якому були потрібні гроші. Айвенго розмовляв з графом Ессексом і той розповів, що зустрів короля випадково, коли направлявся в Йорк, де зібралися більшість зрадників. Але, відчуваючи загрозу від короля, що повернувся, вони всі повтікали, а Річард пробачив свого брата, відправивши його до матінки, поки грізні лицарі його війська не заспокояться. Де Брейсі і Фітцурс покинули Англію, брати Мальвуазени були страчені, а принцу Джону просто все вибачили. Седрік Сакс певний час ще надіявся на одруження Етельстана та Ровени задля блага саксів, але повинен був відкинути цю надію, бо нащадки королівських саксонських родів цього не бажали. Етельстан тепер вів війну з духівництвом: він не міг пробачити недостачу їжі, коли він отямився після в монастирі у труні. Король Річард запросив Седріка Сакса до свого двору і завжди до нього ставився з великою увагою, тому Айвенго і Ровена незабаром одружилися. Весілля відбулося в Йорку в найвеличнішому храмі і на весіллі був король та багато дворян норманів та саксів. Через кілька днів після весілля уже леді Айвенго відвідала Ребекка. Вона подякувала за все, що Айвенго зробив для неї і зробила на прощання подарунок для леді - діамантові прикраси. Ребекка разом з Ісааком збиралися податися до Гранадського короля, який значно краще ставився до євреїв ніж англійці. Ровена і Айвенго жили довго і щасливо, а король Річард через деякий час загинув неподалік від Ліможа, але назавжди запамятався всім як романтичний і благородний король-лицар.
Інформація про публікацію:
Автор твору: Скотт Вальтер
Переклад: Дарія Родієнко
Читає: Смірнов Антон
Дизайн відео: Жук Ірина
Ілюстрації: Чарльз Брок
Автор переказу: Смірнов Антон
Відеокнигу створено на правах добросовісного використання з виключно з некомерційною, навчальною метою, з врахуванням потреб інклюзивної освіти (зокрема людей з вадами зору, дислектиків).
Повна авторська картка : https://bit.ly/ivengo