Історія кохання. Ерік Сіґал

Головний герой згадує про свою померлу кохану і розповідає як вони вперше зустрілися. Перед іспитом з історії він зайшов у бібліотеку Редкліфа, щоб отримати "Історію середньовіччя" і спокійно повчитися, де тиша і багато дівчат навколо. Він звернувся до дівчини в окулярах - Дженні із запитанням щодо книги. Та дорікнула, що у Гарварді значно більше книжок, на що Олівер відповів, що він бідний і розумний, проте дівчина відповіла, що це не так. Врешті Олівер отримав книгу, в обмін на запрошення на каву, яке дівчина вибила провокативними фразами під час розмови. Вони пішли у кафе "Ліліпут", де познайомилися ближче: він - студент випускного курсу Гарварда, за спеціальністю юриспруденція - Олівер Беррет, правнук мецената, який подарував університету найбільший корпус; вона - студентка випускного курсу Редкліфа, за спеціальністю музика - Дженіфер Кавіллері. Олівер звик до свого статусу і звик, що його цінують за цей статус, проте Дженні його зачепила його своєю провокативністю та відвертою фразою, що він - гарно скроєний. Олівер провів Дженні до її гуртожитку та запросив на хокейний матч із Дартмутом, де він виступав як гравець. Вона погодилася.

Перед матчем з Дартмутом Олівер прослідкував, щоб Дженні отримала програмку з відомостями про нього. Під час розминки він намагався удавати, ніби не звертає уваги на Дженні. Потім почалася гра. Олівер пристрілявся до воріт дартмутців під час першої половини гри. Назрівав гол, Олівер вів шайбу, коли на шляху виникли двоє захисників, Олі був змушений проминути ворота і почав бійку із захисниками. За таку поведінку рефері відправив його на штрафні дві хвилини, де до нього підійшла Дженні зі своїми запитаннями. Олівер був зосереджений на грі, до якої ставився дуже серйозно і де відбувалося суцільне переважання дартмутців, яких на полі тепер було більше. Олівер відповів Дженні дещо грубувато і вона, образившись на нього відійшла. Олівер знову вийшов на поле, вболівальники гучно заскандували. Тепер Гарвард домінував у грі. Олівер знову вів шайбу і знову виникли на шляху двоє захисників, одного Олівер оминув, іншого штовхнув плечем, що той впав, тоді пасував шайбу товаришу і той влучно загнав її у ворота суперника. Далі було забито ще й інші шайби, в тому числі і Олівером і врешті рахунок став 7:0 на користь Гарварда. Після гри Олівер пішов у роздягальню, яку понад усе любив у Гарварді. Там він прийняв душ, в тому числі і масажний для коліна, адже в нього був пошкоджений меніск, а тому він мав особливий привілей з цього приводу. Зненацька Олівер згадав про Дженні, яка залишилася надворі, тому швидко вдягнувся і вийшов на вулицю шукаючи її серед вболівальників. Вона справді змерзла і Олівер невимушено, з радістю, що вона його дочекалася, поцілував у чоло. Дженні відповіла, що вона не дозволяла такого, Олівер вибачився, я тоді поцілував її у губи довгим, наскільки вистачало дихання, поцілунком. Дженні відповіла, що їй не подобається, що їй це подобається, проте тепер тримала його за рукав. Біля гуртожитку Олівер сказав, що не знає коли їй зателефонує знову. Коли Олівер повернувся в гуртожиток, його сусід грав у карти з друзями. Вони спитали у Олівера про справи і пожартували з приводу його захоплення Дженні. Він віджартувався і зачинився в своїй кімнаті, де зателефонував Дженні і признався, що кохає її. Вона послала його під три чорти і кинула трубку. Проте Олівер не засмутився...

На матчі з Корнеллським університетом все пішло не так і винуватим був Олівер: він обізвав капітана суперників і отримав за це по голові від гравців його команди, а суддя оштрафував його на цілих п'ять хвилин. За цей час корнеллці вирівняли рахунок і врешті перемогли з рахунком 6:3. Ця поразка була дуже болісною: Олівер фізично постраждав, команда Гарварда втратила кубок, це була перша поразка команди і перша поразка для капітана команди. Все це спостерігав батько Олівера - Олівер Беррет 3. В роздягальні Олівер винуватив лише себе в цій поразці. Коли він вийшов надвір його чекав батько та нечисленні вболівальники Гарварда. Батько запросив сина в ресторан для розмови. Олівер знав що то буде за розмова - про його плани. Батько запропонував просунути сина на юридичний факультет, використовуючи свої зв'язки, проте Олівер був проти: він хотів сам досягати всього і бути на рівні з іншими студентами. Олівер знав, що батько насправді турбується виключно про свій статус і сімейний стандарт. Після вечері Батько сів на свій спортивний автомобіль і помчав, адже він був фанатом швидкої їзди і хотів побити власний рекорд швидкості на трасі Ітака-Бостон. Олівер пішов у мотель і зателефонував Дженні, якій розповів про події матчу. Дженні постійно захоплено вигукувала і спитала чи побив він того, хто з ним побився під час гри, а потім попросила побити когось під час гри з Ієлем. Ця розмова дещо збадьорила Олівера після важкого дня.

Олівер прийшов до гуртожитку Дженні. Чергова розказала, що Дженні розмовляє по телефону. Вона поговорила про минувший хокейний матч і точно знала хто такий Олівер. Олівер не втерпів і пішов пришвидшити закінчення розмови Дженні з кимось, хто точно має менше значення ніж він. Він побачив Дженні і почув частину її розмови з якимсь Філом, за яким вона дуже скучила. Врешті Дженні попрощалася, а тоді помітила Олівера, якого дуже приязно поцілувала в неушкоджену щоку. Передчуваючи щось недобре, але завчасно себе не видаючи, Олівер вийшов разом з Дженні на двір. Сідаючи в машину, він ненароком запитав у Дженні хто такий Філл. Дженні відповіла, що це - її батько-одинак, пекар, який виховав її, коли її мама загинула у автокатастрофі. Через цю подію Дженні не мала водійських прав. Дженні спитала як Олівер назвав би свого батька і той відповів - сучий син. Дженні спитала чому і Олівер розказав їй про свого батька - людину черству, з камяним лицем і при цьому дуже вимогливу, яка вимагає від сина відповідних дій і досягнень, при цьому не вбачаючи в цих досягненнях чогось особливого, адже він сам був і спортсменом і відмінником. Дженні не могла його зрозуміти, адже виросла в умовах коли батько в будь-якому випадку любить свою дитину. Врешті вона зробила висновок, що Олівер недосконалий, бо критикує батька, а вона недосконала, бо зустрічається з ним.

Олівер розповідає про фізичне зближення з Дженні. До Дженні в нього було досить багато перемог на любовному фронті, жодна з дівчат не встояла перед його особистим стилем залицяння, проте з Дженні все вийшло геть по-іншому. Олівер ніяк не міг зробити перший крок, ці відносини виявилися для нього значно ціннішими, він хотів, щоб зближення відбулося, але так, як було б, на його думку, правильно. Одного дня, коли вони готувалися до іспитів у кімнаті Олівера в гуртожитку, Дженні зауважила, що він більше дивиться на її ноги, а не в підручник. Олівер чесно відповів, що не може не думати про неї і вчергове спитав у неї "скільки можна?" Дженні відповіла тими ж словами і між ними вперше відбулося фізичне зближення. Олівер ніколи не відчував нічого подібного: він вперше зрозумів якою насправді є Дженні - чутливою та ніжною, проте не меншим сюрпризом для нього став він сам, бо ніколи ще до того він не був з дівчатами так само ніжним. Відпочиваючи разом на ліжку Олівер побачив на шиї у Дженні хрестик на запаяному ланцюжку, що не знімається і запитав у неї, що на цю ситуацію сказав би їй її сповідник, адже вона безсумнівно "хороша дівчинка, католичка". Дженні відповіла, що не має сповідника, а хрестик у неї на згадку про загиблу у автокатастрофі маму, а потім запитала у Олівера чому він не запитує в неї, чи вона кохає його. Він запитав у неї. Вона запитала про його думку з цього приводу. Олівер вважав, що вона кохає його. Дженні ж відповіла, що дуже-дуже кохає Олівера.

Олівер дуже любив свого сусіда по кімнаті у гуртожитку - Рея Стреттона, через те, що завдавав йому цілу купу незручностей, а він - мовчки терпів і все розумів, адже друг серйозно захопився Дженні. Раніше Олівер завжди розповідав Рею про своїх дівчат і відносини зазвичай довго не тривали, але тепер Рей сам розпитував, але Олівер нічого не розповідав, лише сказав, що справді закохався. Цим він засмучував Рея, адже вони будували майбутнє веселе холостяцьке життя і щоб щодня нові дівчата, але здається, цим планам не судилося справдитися, бо Олівер аж занадто захопився Дженні. Олівер пішов на концерт Дженні на клавесині і він йому дуже сподобався, він пишався Дженні і просив продовжувати займатися музикою. Дженні підтвердила, що не збирається кидати музику, а потім випадково прохопилася, що збирається після закінчення їхати у Париж вчитися у Наді Буланже, вже й стипендія у неї є. Олівер здивувався, засмутився, запитав як же їх відносини. Дженні відповіла, що він - з родини мільйонерів, а вона - бідна, у них нема спільного майбутнього. Олівер і далі питав про їх відносини, просив її не кидати його, адже він запланував одруження із нею. Дженні всміхнулася і відповіла, що одруження все міняє...

Олівер разом із Дженні поїхали до батьків Олівера на оглядини і знайомство. Це було бажанням Дженні, адже це було правильно з її погляду. Вже на під'їзді до садиби Дженні була вражена багатством, вона почувалася дуже невпевненою. Олівер передчував сутичку між ним і батьком. Зустріла їх покоївка. Оглядаючи картини в холі будинку Дженні побачила генеалогічне дерево Берретів і була здивована побачити імена, пов'язані з іншими корпусами Гарварду. Після вони пішли до батьків Олівера, які очікували їх у бібліотеці. Дорогою їм трапилася скляна шафа із спортивними нагородами, Дженні навіть сказала, що вони виглядають як золоті і срібні, а Олівер підтвердив, що так воно і є, адже це - батькові спортивні нагороди, його ж були в його кімнаті під ліжком. Спочатку гостей зустрів батько Олівера, а потім представив Дженні своїй дружині. Розмова не дуже клеїлася, Олівер одразу сказав, що вони скоро вже мусять їхати, проте батько настояв, щоб вони лишилися на обід. Розмовляли в основному про походження Дженні та її предків, Дженні з мамою Олівера розмовляли про культуру, до якої Олівер не дуже дослухався. Пізніше Олівер дізнався, що його батька призначено керівником Корпусу Миру. Для Олівера вечір видався дуже напруженим.

Олівер і Дженні верталися назад до університету. Дженні сказала, що Олівер ставиться до батька занадто неприязно, Олівер відповів, що це - взаємно. Вона каже, що Олівер намагається дошкулити батьку і одруження з нею виглядає як одна з таких провокацій з його боку в бік батька. Олівер не погодився, але врешті зрозумів, що Дженні дещо права. Під час обіду з батьком у Гарвардському клубі Олівер намагався дізнатися його думку щодо Джен. Батько казав, що вона чудова дівчина і просив сина лише про одне - щоб він не квапився. Він казав, що Оліверові треба отримати учене звання з юриспруденції, яке він безумовно отримає, а тоді одружуватися. І, якщо це справді сильне кохання, воно витримає незначну затримку у часі. Олівер був проти. Він стверджував, що це кохання - справжнє і його не треба перевіряти часом. Тоді батько сказав, що йому нема двадцяти одного року, отже він ще не дорослий, Олівер відповів, що йому байдуже до всіх дурних законів. Тоді батько попередив, що якщо Олівер одружиться із Дженні, то залишиться без його фінансової підтримки. Після цього Олівер остаточно посварився із батьком і сказав, що він бездушний.

Цього разу Олівер і Дженні їхали у Кренстон до батька Дженні, щоб Олівер міг із ним познайомитися. Олівер дуже нервував, а тому їхав обережно і розмовляв із Дженні, яка раз у раз повторювала свою телефонну розмову із батьком. Олівер почувався невпевнено ще й через те, що після сварки з батьком у нього не було грошей. Врешті вони приїхали у бідний квартал, де було багато людей на вулиці. Всі вони з цікавістю спостерігали за тим, хто приїхав і радо впізнали найкращу дівчину вулиці - Дженні і зацікавилися, хто ж це її привіз. Олівер із Дженні підійшли до її будинку і постукали у двері. Відкрив їм містер Філ Кавіллері - виробник і продавець італійських тістечок. Він привітався з Олівером і міцно потис його руку і дуже довго і радо обіймав свою дочку. Після першого знайомства Філ пригостив Олівера тістечками і поки він дегустував їх, спілкувався із Дженні. Потім він запропонував помирити Олівера з його батьком, адже з його погляду батько не повинен відмовлятися від свого сина. Проте Олівер відповів, що це неможливо. Тоді Філ запевнив, що його батько відтане, коли вони з Дженні підуть до церкви укладати шлюб. Дженні відповіла, що це складне питання. Філ запевнив, що йому байдуже в якій церкві буде укладено цей шлюб, проте Олівер пояснив, що вони не підуть до церкви, бо вони - не вірять в Бога... Філ розгубився, а потім спитав, як вони збираються укласти шлюб, щоб він був законним. Дженні пояснила, що в Гарварді капелан одружить їх. Філові, як католику, було важко це зрозуміти, але він це прийняв.

Олівер звернувся до заступника декана юридичного факультету Гарварда Вільяма Ф. Томпсона по допомогу. Йому потрібна була стипендія після того, як він посварився із батьком і був позбавлений його коштів. Заступник декана дуже здивувався такому проханню і запитав у чому річ. Олівер пояснив, що це через родинну сварку і тепер він опинився у вразливому становищі. Олівер запевнив, що кошти на життя у нього будуть, адже він через місяць одружується і вони із Дженні працюватимуть ціле літо, а пізніше його дружина буде викладачем у приватній школі, проте сплатити за навчання вони не можуть, а воно дуже багато коштує. Заступник декана пояснив, що термін подачі заяв на стипендію давно минув і не в їх компетенції влазити у сімейні суперечки, а тим більше їх вирішувати. Олівер вийшов засмучений, не менш засмученим був і заступник декана.

Дженні отримала диплом з відзнакою. Привітати її приїхали родичі з Кренстона, вона представляла Олівера як свого хлопця, про весілля нічого ніхто не говорив. Родичі здогадувалися, що Олівер - її майбутній чоловік і приглядалися до нього, але нічого не казали. Наступного дня диплом з відзнакою отримав і Олівер. В цей день зібралося дуже багато людей, невідомо чи приїжджав його батько, бо вони того дня не зустрічалися. Незабаром Олівер і Дженні одружилися. Церемонія відбулася у корпусі Філліпса Брукса, церемонією керував Тімоті Блаувелт. На церемонію зібралося небагато людей, в основному найближчі друзі і батько Дженні: молодята не хотіли ображати релігійні почуття родичів Дженні - щирих католиків. Коли молодята були готові, церемонія розпочалася: спочатку Дженні прочитала сонет Елізабет Берретт-Браунінг, потім Олівер прочитав уривок "Пісні відкритої дороги" Пола Уітмена, після цього Рей Стреттон передав Оліверу обручку і молодята виголосили обітниці любити один одного доки смерть не розлучить їх. Весільний бенкет теж був не гучний - вся компанія пішла до Кроніна випити пива, рахунок сплатив Філ. Після Олівер і Дженні провели Філа на автобус і він поїхав. Коли молодята залишилися наодинці, вони врешті зрозуміли, що стали подружжям.

У Дженні та Олівера почалося спільне подружнє життя. Головною їх проблемою перші три роки життя була фінансова скрута - доводилося економити на всьому. Медовий місяць вони провели на яхті працюючи в морському клубі в Денніспорті - Олівер керував, а Дженні наглядала за дітьми. Після літніх заробітків молодята повернулися у арендовану квартиру у аварійному будинку. Дженні захотіла, щоб Олівер заніс її в "нове житло" на руках. Олівер підхопив її, але на сходах зупинився перевести подих і здивувався, що Дженні так багато важить. Дженні припустила, що раптом вона вагітна, Олівера це перелякало, але це виявився просто жарт. Поки Олівер навчався, Дженні влаштувалася вчителькою у Шейділейнській школі. ЇЇ нове прізвище зіграло з нею злий жарт - їй платили менше ніж могли, адже вона - Берретт. Довелося полюбити спагетті. Хоча вони продовжували жити поруч із Кембріджем про участь в музичних ансамблях Дженні довелося забути - вона стомлювалася на роботі. Друзі про них забули і не приходили на гостини і самі вони нікуди не ходили - ні на концерти ні в театри, навіть на спортивні змагання, хоча Олівер мав право на елітні місця - призначені для спортсменів Гарварда. Економія шести доларів на квиток мала значення.

До Олівера та Дженні надійшло запрошення відвідати батьків Олівера з нагоди шістдесятиріччя його батька. Дженні запитала у Олівера яка буде їх відповідь, адже в запрошенні просили дати відповідь. Олівер вивчав справу "Держава проти Персівала" - важливий юридичний прецедент і готувався до майбутнього іспиту. Він однозначно відповів, що треба відмовитись від відвідин цього заходу. Дженні відповіла, що може вистачить ворожнечі з батьком, адже він точно хоче помиритися, але Олівер був невблаганний. Дженні запитала в Олівера телефон його батьків, щоб зателефонувати, хоча Олівер вважав, що достатньо і письмової відповіді. Врешті Дженні зателефонувала і відповів батько Олівера, замість короткого"ні" вона почала довгу розмову, перериваючись і пропонуючи Оліверу хоча б спробувати заговорити з батьком, але Олівер не схотів. Врешті Дженні від себе сказала, батькові Олівера, що він його дуже любить і поклала трубку. Це Олівера розлютило, він крикнув на Дженні, пожбурив телефон, поки він приходив до тями Дженні кудись зникла. Олівер вдягнувся і пішов її шукати. Він пішов у бібліотеку, обійшов корпуси університету, зайшов у студентські кафе та їдальні, він обійшов все, що спало йому на думку, де Дженні могла бути, але ніде її не знайшов. Олівер не на жарт розхвилювався, бо вже настала ніч. Олівер припустив, що Дженні могла поїхати до батька в Кренстон і зателефонував йому. Філ відповів одразу і одразу спитав чи не трапилося чого із Дженні. З цієї відповіді Олівер зрозумів, що Дженні у батька немає, він поговорив із тестем і пообіцяв, що наступної неділі вони до нього приїдуть. Засмучений і розгублений Олівер повертався в своє арендоване житло. На диво, на сходах він помітив Дженні. Вона сказала, що вона забула ключ і тому сиділа тут. Олівер почав вибачатися, але Дженні перервала його і сказала, що "кохання - це коли ні про що не шкодуєш". Після цього вона пішла спати.

Звістка прийшла в липні, її перенаправили в Денніс-порт. Олівер підбіг до Дженні, яка наглядала за дітьми на пляжі і відкликав її терміново. Він повідомив їй, що прийшов лист від юридичного факультету. Дженні покепкувала, що його, мабуть, відрахували, але Олівер відповів, що тут йдеться про його третій результат на факультеті, а це означало, що він працюватиме в "Юридичному віснику", місцевому виданні юридичного факультету. Дженні була рада, але продовжувала кепкувати з Олівера і схотіла дізнатися, хто ж зайняв перші два місця. Коли вони повернулися до Кембріджа, Олівер дізнався, що його обійшли лише двоє студентів, які дуже старанно навчалися. Тепер зайнятість Олівера збільшилася - у виданні він працював до другої - третьої ночі і написав статтю "Юридична допомога міській бідноті. На матеріалах зібраних у районі Роксбері міста Бостона.", за яку його хвалив головний редактор вісника Флейшман. Дженні запитала чому він так затримався і Олівер пожартував, що з Беллою Ландау мав закінчити певну справу і спитав чи Дженні не ревнує. Дженні звісно, приревнувала, жартуючи. Олівер відповів, що скоро стане фінансово незалежним від Дженні, але Дженні відповіла, що він залежатиме від неї довіку.

Олівер закінчив навчання з третім результатом на курсі. Настав час шукати роботу. Оліверу почали надходити багато пропозицій, він був надзвичайно бажаний скрізь. Олівер відкинув ідею кар'єри і шукав високої платні, що йому вдалося, адже скрута дуже набридла І Оліверу і Дженні. Вони розглядали можливість переїзду, адже такий спеціаліст був потрібний у різних містах по всій країні. Врешті Олівер почав працювати у юридичній фірмі Джонаса і Марша, яка займалася справами з порушення громадянських прав. Зі слів Джен він одночасно допомагав людям і заробляв великі гроші, адже йому платили одинадцять тисяч вісімсот доларів - суму дуже велику на той час.

Життя пішло на краще. Олівер і Дженні переїхали до Нью-Йорку в центр міста. До роботи Оліверу було десять хвилин пішки, поруч було повно магазинів, а у молодої родини повно грошей і планів на майбутнє. Олівер доєднався до гарвардського клубу у Нью-Йорку, куди його рекомендував Рей Стреттон, його давній сусід по кімнаті в гуртожитку, з яким він тепер часто грав у теніс. Давні друзі тепер знову звернули увагу на Олівера і Дженні, проте вони не поспішали з ними проводити час. Тепер вони часто розмовляли про нащадка, який безумовно повинен був стати найкращим в історії хокеїстом, на думку Олівера.

Дженіфер та Олівер намагалися народити первістка, проте попри молодий вік зробити цього не вдавалося. Вони звернулися до лікаря Мортімера Шеппарда, який вирішив зайнятися їх проблемою. У Олівера була підозра, що хтось із них просто не може мати дітей, проте потрібно було підтвердження лікаря. Через певний час лікар зателефонував і запросив Дженні, щоб уточнити аналізи, проте Олівер почав підозрювати, що саме Дженні не може мати дітей. Після того лікар запросив і Олівера, проте самого. Коли він прийшов, лікар Шеппард підтвердив побоювання Олівера, який вже був морально готовий до всиновлення: справді проблема була із Дженні, проте набагато серйозніша - у неї виявили смертельну форму лейкозу, яка не піддавалася лікуванню. Олівер не хотів вірити вухам, проте лікар запевнив, що сумніві бути не може, аналізи перевірені тричі і що він дуже шкодує, що несе таку звістку. Він порекомендував Оліверу як слід поводитися - ніби все гаразд і самому вирішити коли сповістити Дженні про цю страшну новину.

Олівер не відкривав Дженні таємницю, що вона хвора, тому щоденне життя для Дженні не змінилося: вона готувала сніданки, прибирала житло, нагадувала про справи Оліверу. Коли одного разу він хотів відмовитися від тенісу з Реєм Стреттоном, вона обурилася, адже не хотіла, щоб він погладшав. Коли Олівер запропонував піти в ресторан із нею, Дженні почала розпитувати хто та жінка, з якою він їй зрадив. На роботі Олівер відмовився від перспективної для його кар'єри справи Роберта Бека - журналіста, що засняв сутичку демонстрантів і поліції, за що був сильно побитий, тільки через те, що треба було поїхати з Нью-Йорка, чим засмутив містера Джонаса, адже Олівер нікому не відкривав свого нещастя в сім'ї. Дженні почала худнути. Олівер дорогою додому зупинявся біля вітрин магазинів і мріяв про речі, які би купив для Дженні, але які вже були не потрібні... Одного дня він придбав два квитки в Париж, згадавши про давню мрію Дженні, яка була відкладена через їх одруження. Проте, коли він прийшов додому, то застав Дженні у кепському настрої, він повідомив їй про квитки, хотів, щоб вона зраділа, але Дженні відповіла, що Париж їй більше не потрібен, їй потрібен Олівер і час, якого в неї вже нема. Потім вона розповіла, що ходила до лікаря Шеппарда і дізналася чому вона так погано себе почуває.Олівер і Дженні довго розмовляли і дійшли, що їм варто звернутися до лікаря-гематолога Екермана, незважаючи, що він із Ієльського університету.

Оліверу стало дещо легше після того, як Дженні дізналася правду про стан свого здоров'я: йому більше не треба було вдавати, ніби все нормально. Дженні сподівалася на твердість Олівера і хотіла, щоб він підтримав її батька, адже йому буде найважче після її смерті, а Олівер стане з часом веселим вдівцем. Минув місяць з того часу. Деякі справи по дому почав виконувати Олівер. Одного разу він мив посуд після обіду, а Дженні на фортепіано грала Шопена і раптом музика зупинилася. Олівер запитав чи все гаразд із Дженні, а вона спитала, чи є в нього гроші на таксі, бо вона вирішила їхати в лікарню. Олівер зрозумів, що час, коли Дженні назавжди покине їх спільну домівку і ніколи більше вже не повернеться настав. Він почав збирати її речі, думав що б таке взяти для неї в лікарню, що нагадувало б їй про їх домівку, але Дженні збайдужіла до всіх речей і дивилася просто себе. Тоді Олівер спитав, що б вона хотіла взяти із собою в лікарню і Дженні відповіла - "Тебе". Вони вийшли на вулицю і чекали на таксі, яке швейцар намагався упіймати: був вечір, вільних водіїв було мало, всі поспішали в театр, чи ще деінде. Врешті таксі зупинилося. Таксист попався веселий: коли він почув про лікарню, то одразу почав заспокоювати, підбадьорювати і казати, що вони з лелекою неодноразово допомагали молодятам в подібній ситуації. Оліверу довелося підіграти водієві, адже він намагався бути люб'язним. В лікарні їх чекали. Довелося заповнювати безглузді анкети про страхування, якого в них не було: вони не думали про здоров'я до цього. Лікар Бернард Екерман розповів Оліверу про лікування, яке він застосує, а Олівер своєю чергою попросив, щоб він зважав виключно на потреби Дженні і не зважав на вартість лікування. Лікар відповів, що наразі невідомо скільки протриває таке лікування. Олівер сказав, що хоче для Дженні усього найкращого і запевнив, що гроші у нього є.

Олівер поїхав до батька. Щоб не витрачати цінного часу він мчав дуже швидко і за кермом навіть поголився та змінив сорочку. У приймальні батька о восьмій ранку вже було багато шанованих людей і всі вони чекали. Досвідчена секретарка повідомила Олівера Берретта 3 про прибуття його сина. Батько вийшов у приймальню і покликав свого сина зайти. З останньої їх спільної зустрічі минуло три роки і Олівер Берретт 3 постарішав. Син сів на стілець для відвідувачів. Батько розпитав сина про справи, про дружину, але Олівер відповідав дуже скупо, односкладовими реченнями. Щоб довго не розводитись Олівер одразу попросив батька позичити йому п'ять тисяч доларів. Спочатку батько хотів розпитати навіщо йому ці гроші, адже він працює в поважній фірмі І Джонас та Марш повинні йому добре платити. Проте Олівер відповів, що йому потрібні ці гроші і що це на дуже особливу особисту справу. Батько припустив, що Олівер втрапив у халепу із якоюсь жінкою, проте неосудливо і Олівер радо вхопився в запропоноване батьком припущення і підтвердив його. Проте в Олівера склалося враження, що батько не повірив і розпитував лише для того, щоб порозмовляти із сином. Він витягнув чекову книжку і непоспіхом виписав чек, а тоді простягнув цей чек в своїй руці. Коли Олівер вчасно не зреагував на жест батько збентежився і поклав чек на край столу. Після всього, що між ними сталося їм обом хотілося зближення, хотілося поговорити, але слів так і не знайшлося, як і нейтральних тем. Олівер взяв чек з давно висохлим чорнилом, склав його і поклав у кишеню. Потім він встав і підійшов до дверей, а потім, зібравши всю мужність вимовив "Дякую тату".

Повідомити Філу, батькові Дженні, про страшну хворобу його дочки Дженні випало Оліверу. Філ зачинив будинок у Кренстоні і приїхав до Олівера. Тепер вони вдвох жили в квартирі, де раніше жили щасливе молоде подружжя. Філ боровся зі своєю безнадією через постійне прибирання та чищення в квартирі, де вкотре все наводив до блиску. Олівер повідомив Джонасу, що не ходитиме на роботу через горе, яке його спіткало. Життя поділилося на дві частини: те, що було в лікарні і те, що було поза нею. Так минув якийсь час. Одного вечора Дженні сказала Оліверу, щоб він залишив її з батьком наодинці, Олівер почекав у кімнаті відпочинку, незабаром прийшов Філ і сказав, що Дженні чекає на нього, а він сам сходить купити сигарет... Олівер зайшов у палату і зачинив двері. Дженні вся в трубках і бліда як подушка сказала, що їй не боляче, відчуття, ніби повільно падаєш зі скелі, яке Олівер ніколи не відчував у житті. Олівер заперечив і сказав, що таке падіння він відчував, коли вперше її зустрів. Дженні відповіла цитатою з Шекспіра "Яке стрімке було тоді падіння", але не могла пригадати, кому належали ці слова, хоча мала б як випускниця Редкліфа. Потім вона сказала, що колись пам'ятала всі твори Моцарта і запитала який номер концерту до мінор для фортепіано з оркестром, Олівер пообіцяв, що вдома подивиться в довіднику і спитав чи вона хоче розмовляти про музику. Дженні спитала, чи він воліє розмовляти замість цього про похорон, про який вона вже поговорила з Філом і спитала згоди Олівера, що відправа буде католицькою. Олівер погодився. Тоді Дженні наказала Оліверу перестати мучитися, адже ніхто не винен в тому, що сталося, а ще сказала, що їй байдуже на Париж, музику і все інше, що ніби відібрав у неї Олівер і спитала чи він вірить їй. Оліверу довелося збрехати, що вірить. Тоді Дженні попросила Олівера лягти до неї в ліжко і міцно обійняти. Олівер виконав її прохання. Вона подякувала йому і це були її останні слова...

Олівер знайшов Філа і розповів, що Дженні померла. Він спробував підтримати Філа, хоча їм обом було дуже важко. Врешті Оліверові треба було побути наодинці, поспішати вже нікуди не треба було... Він ходив по вестибюлю, коли раптом почув голос батька. Олівер спробував одразу вийти надвір, але батько наздогнав його зі словами, що хоче допомогти, проте Олівер відповів, що Дженні вже померла. Батько щось говорив, а Олівер нічого не чув, нічого не відчував. Батько сказав, що дуже шкодує, а Олівер відповів йому словами Дженні, що "любов - це коли ні про що не шкодуєш". Після цього він вперше в житті заплакав в обіймах свого батька.