Міо, мій Міо. Астрід Ліндгрен

Короткий переказ

Розділ 1. Він в дорозі день і ніч

Дев'ятирічний хлопчик Бу Вільгельм Ульсон був всиновленим хлопчиком, що проживав у Стокгольмі. Він мав друга Бенка, який називав його Буссе, в якого був батько, про якого Буссе міг лише мріяти, бо тітка Едля та дядько Сікстен його не любили. Тітка Едля казала, що його мати померла, коли народжувала його, а батько — якийсь негідник. Буссе в це не вірив. Одного дня він зникає. Тіка Едля відправила Буссе до магазину за сухариками. Хлопчик проходив повз ятку з садовиною, де працювала тітка Лундін, яка частенько його пригощала й так само сталося й цього разу. Вона пригостила його яблуком, написала листівку й попрохала Буссе вкинути її в поштову скриньку. Коли Буссе підійшов до скриньки, побачив, що літери на листівці світяться й не втримався й прочитав, що там було написано: "Королю Країни Далекої! Той, кого ти чекаєш в дорозі, у нього знак — осяйне золоте яблуко". Він вкинув листівку й помітив, що яблуко в його руках — золоте. Буссе йде до парку й помічає пляшку з духом всередині. Він звільняє цього духа й дух хоче віддячити йому. Дух, виявляється, з Країни Далекої й впізнає золоте яблуко й переносить хлопчика туди. Хлопчик одразу потрапляє в обійми батька-короля. Виявляється він не Буссе, його справжнє імя — Міо. Тепер жіття у Міо зовсім інше, тому що батько-король любить його й дуже довго його шукав.

Короткий переказ

Розділ 1. 

Батько в той же вечір взяв сина за руку й повів у свій сад. поки батько спілкувався із садівником, Міо бігав навколо й роздивлявся дивовижі, що були навколо. Міо хотів про все розказати своєму другу Бенко, але це було неможливо. Йому не вистачало друга й зненацька він побачив хлопчика, схожого не Бенко. Це був син садівника Юм-Юм. Він запропонував Міо показати своє житло й Міо радо погодився. Хатина була гарна, в неї залітали пташки, поряд були вулики з бджолами. З хатки почувся голос, що кликав Юм-Юма на вечерю. Це була мати Юм-Юма, яка була схожа на тітку Лундін й запропонувала Міо теж повечеряти разом з Юм-Юмом. Вони наїлися млинців із варенням та й почали голосно сміятися, аж до них підійшов король.Міо спочатку злякався, що батькові не до вподоби його сміх, як було раніше з тіткою Едлею і дядьком Сікстом, але виявилося навпаки, що батькові сміх сина був дуже до вподоби. Потім діти весело гралися, поки почало смеркатися. Пташки розлетілися, окрім одної чорної. Вона гарно співала, але викликала у Міо сум, Юм-Юм пояснив, що це — жалібник. Юм-Юм пішов додому й Міо разом з батьком теж, а жалібний шугнув у небо й на небі зявилися три зірочки.

Короткий переказ

 У Міо, коли він був ще Буссе і жив у Стокгольмі було троє друзів — Бенко, тітка Лундін та кінь Калле-Джигун. Одного разу, коли Міо разом з батьком будували модель літака, він розказав про коня й батько-король наступного ранку подарував йому прекрасного білого коня з золотою гривою на імя Міраміс. Він посадив Міо на коня й Міо вперше в житті проїхався верхи садком. А тоді Міо побачив Юм-Юма й запропонував йому поїхати разом і Юм-Юм сів позаду Міо. Вони каталися разом по зелених луках, поки угледіли пастушка, що грав на сопілці. Вони зупинились біля нього й почали розмовляти. Його звали Нонно, він навчив хлопців грати на сопілці й зробив їм обом такі сопілки. Хлопці навчились грати й домовились, що будуть грати якщо загублять один одного, щоб зустрітися. В королівстві були ще Земля Заморська й Земля Загірна, але щоб туди потрапити треба було їхати мостом Вранішньої Зорі, який піднімають на ніч. Міо спитав чому й дізнався про лицаря Като. Потім вони приїхали додому й збудували собі курінь й вечеряли в ньому млинцями. 

Короткий переказ

Наступного дня хлопці знову поїхали до Пастушка Нонно. Вони разом грали на сопілках траві, кущам, деревам, поки Міо не захотілося заграти для когось з людей. Нонно запропонував свою бабусю й вони пішли до неї. Коли прийшли, заграли втрьох й вона уважно слухала, а потім запропонувала їжу. Це були лише хліб і вода, але такі, що Міо таких ніколи не куштував. Потім Нонно повинен був гнати отару на пасовисько, де повинен був ночувати. Міо теж хотілося й бабуся сказала, що попередить короля й садівника, що їх сини на пасовиську. Потім вона запропонувала хлопцям плащі, що колись належали братам Нонно, яких колись вкрав лицар Като. Потім вони разом пішли на ночівлю на пасовисько й грали на сопілках зорям.

Короткий переказ

Міо і Юм-Юм їхали на Мірамісі у Країну Чужинецьку в темряві по вузькій стежині між двома високими горами, аж доки не досягли до входу в цю похмуру землю. Міраміс не хотів туди бігти, але Міо повинен був туди потрапити, тому він чимдуж проскочив браму й поскакав. Вони мчали не відомо скільки часу, поки виїхали до озера. Озеро було дуже похмуре, без дерев, лише голі скелі його оточували, а по той бік стояв величезний замок, в якому горіло одне вікно — замок лицаря Като. Над озером літали безліч птахів, які сумно кричали. Юм-Юм сказав, що потрібен меч й хлопці почули чийсь стогін. Вони залишили Міраміса й пішли на ці звуки пішки, доки дісталися хатинки, де старий дід помирав від голоду. Міо дав йому хліба й дід почав розпитувати. Коли він дізнався для чого тут Міо, він застеріг його, сказав, щоб він рятувався й покинув думку здолати Като, адже він перетворює на птахів тих хто не зміг здолати його. А ще скрізь підслуховують вивідувачі, які старанно слугують жорстокому лицарю. Ще він сказав нікому не довіряти в цій країні. Юм-Юм спитав, де можна знайти зброю й Ено відповів, що їм треба знайти Зброяра й сказати, що вони прийшли від нього й що вони — з країни Далекої й що їм потрібен меч, який розтинає камінь. А Зброяр живе в найглибшій печері найчорнішої гори, що за Мертвим лісом. Вони попрощалися й дід Ено сказав, що вболіватиме за них.

Короткий переказ

Як тільки Міо та Юм-Юм вийшли з хатини Ено, почули іржання Міраміса. Його впіймали вивідувачі лицаря Като й повели до озера. Хлопці простежили що відбувалося далі. Вивідувачі розмовляли про Ворога, який приїхав на білому коні і якого треба спіймати. Коня завели на човен й попливли на інший бік озера. Міо був у розпачі, адже він дуже любив свого Міраміса. Їм потрібен був зброяр, тому вони рушили у мертвий ліс. Хлопці довго йшли мертвим лісом, поки не почули голоси вивідувачів, що наближалися. Вони вже вважали, що їх спіймають, але дерево прихистило їх і сховало в своєму дуплі. Вивідувачі їх не помітили. Коли небезпека минула, Міо подякував дереву й хлопці рушили далі. Вони знову довго йшли, поки почули тупіт коней. Це знову були вивідувачі, але верхи на чорних конях. Хлопців врятувала цього разу невеличка печера. Вивідувачі навіть помітили цю печеру й почали проштрикувати її списом, але, на щастя, хлопці залишилися неушкодженими, а вивідувачі подалися геть в пошуках ворога. Міо подякував землі, що їх врятувала. Вони далі йшли, почався світанок, ліс закінчився й хлопці дійшли до скель, що оточували озеро. Вони знову повернулися туди, звідки почали свій шлях - до хатинки Ено. Але позад неї стояла чорна скеля й лишалося знайти найглибшу печеру, але тут хлопців помітили вивідувачі й кинулися до них, щоб впіймати й відвести до лицаря Като.

Короткий переказ

В той момент, коли вивідувачі бігли до хлопців, щоб схопити їх, сталося дещо дивне: стіна відхилилася й Міо разом з Юм-Юмом опинилися всередині гори. Вивідувачі не могли їх дістати. Хлопці пішли шукати Зброяра. Вони довго йшли підземними тунелями, які розгалужувалися, розширялися, звужувалися. Хлопці зголодніли й з'їли хліба, ідучи, Міо попив води, що стікала зі стіни. І раптом опинився один: він загубив Юм-Юма. Крик не допомагав, бо він перетворювався на шепіт у печері. Тоді Міо спробував сопілку й здаля почув відповідь. Він пішов у той бік і, нарешті, знайшов товариша. Далі вони пішли разом, граючи на сопілках. Прохід спускався все нижче й хлопці натрапили на кузню. Там працював кремезний дядько прикутий ланцюгами. Це й був зброяр. Він спитав хто такі ці хлопці і чому вони його відвідали. Юм-Юм сказав, що вони — королевич і його зброяр з країни далекої й прийшли по меч. Зброяр спитав у Міо для чого йому меч і той відповів, що для бою з Като. Зброяр показав безліч мечів, якими вбивають добрих людей й показав меч, який він сьогодні викував — який рубає камінь. Зброяр сказав, що цей меч — для лицаря Като, адже в нього кам'яне серце. Міо попрохав у Зброяра цей меч і Зброяр дав йому, тому що вірив у його перемогу й теж ненавидів Като. Потім він відкрив хлопцям ляду й вони побачили мертве озеро та замок Като.

Короткий переказ

Зброяр розказав, що тут, поруч з ним є затока, а в ній човен, в якому він деколи плаває бодай трохи. Зброяр попередив Міо, щоб боявся залізного пазура й завжди тримав меч поруч. Хлопці сіли на човен й попливли до замку лицаря Като. На озері піднялися хвилі й почався шторм. Хлопці загубили весла й човен став некерований, проте хвилі цілеспрямовано несли його до замку Като. Навколо хлопців кружляли птахи. Як тільки човен наблизився до берега, хвилі зникли. Міо подякував озеру й хвилям. Далі хлопці почали дертися на скелі, на вершині яких стояв замок. У Міо часом не вистачало сил дертися далі, але на скелі завжди виявлявся який-небудь виступ й вони продовжували шлях. Хлопці почули розмову вивідувачів на стіні замку. Один з них хотів подивитися вниз й запалив смолоскип, щоб було краще видно. Хлопців би помітили, якби зграя птахів, що кружляла над озером не накинулася на вивідувачів. Одна з пташок вибила з рук смолоскип й він полетів у озеро, проте й пташка згоріла й впала в озеро. Вивідувачі вирішили подивитися ворога з інших стін й пішли туди, а Міо подякував пташці за порятунок. Хлопці стрибнули в темряву до замку. Брама замку відчинилася сама, за нею були сходи. Хлопці рушили сходами. Юм-Юм, який йшов позаду прошепотів, що йому страшно й коли Міо озирнувся, його вже не було. Міо почав його кликати пошепки, але безрезультатно. Тоді Міо продовжив підійматися сходами, аж поки зненацька не почав падати, бо втратив опору, а потім повис, схопившись руками за виступ. Міо почув, що хтось йде й подумав, що то Юм-Юм й став кликати на допомогу. Коли він схопився за руку, то була не рука, а пазур.

Короткий переказ

Като разом з вивідувачами спіймали Міо відвели до покою лицаря. Там уже був припнутий Юм-Юм. Прийшов Като й почав розглядати меч Міо. Оскільки ця зброя була для вбивства Като, а не добрих людей, він викинув меч в озеро. Потім Като почав думати що йому зробити з ворогами — перетворити на птахів, дати кам'яне серце, чи заморити голодом у башті. Він вирішує заморити голодом й відправляє Міо та Юм-Юма в башту й ставить надійну охорону, обіцяючи полоненим, що коли настане ранок, від них лишаться самі кості. Хлопців зачиняють у башті. Проходячи подвір'я вони бачать чорного коня з чорним лошам. Вони чекають смерті. Міо згадує, що у них є сопілки й пропонує заграти, поки вони ще живі. На звук музики прилітають птахи. Проте сили хлопців вичерпувалися й вони припинили. Міо кладе сопілку в кишеню й знаходить в ній ложечку сестри Ірі, яку він колись знайшов. Він кладе її до рота, уявляючи, що в ній їжа і вода й стається диво: ложечка самонаповнюється хлібом і водою. Міо насичується й кладе ложечку до рота Юм-Юма, який лежав на землі. Юм-Юм теж насичується й хлопці приходять до тями й у них з'являється надія. В башті холодно і Міо накидує на себе плащ і зникає. Врешті хлопці розуміють, що плащ, підшитий чарівною тканиною — плащ-невидимка, який робить невидимим того, хто його одягнув підкладкою назовні.. Потім прилітають птахи й приносять чарівний меч, який Като кидав у озеро. Хлопці домовляються, що Міо йде до Като у плащі-невидимці, а Юм-Юм його чекає. Міо розрубає замки і йде до покоїв Като. Там він скидає плащ і починається бій. Врешті Като втрачає свій меч і здається. Міо проштрикує йому серце й Като зникає, а замість нього в кімнаті літає пташка, яку Міо відпускає на волю. Ніч скінчилася й настав ранок. 

Короткий переказ

Після загибелі лицаря Като все змінилося: настав гарний погожий ранок, за вікном замку синіло озеро, а зачаровані птахи зникли. Міо кинув меч в озеро. Міо побіг до башти, де був Юм-Юм. Всі чорні вивідувачі зникли. Коли Міо прибіг, Юм-Юм грав на сопілці. Хлопці дуже раділи, що все закінчилося. Потім вони вийшли надвір, де їх зустрів Міраміс і лошатко й Міо зрозумів, що вони були зачаровані й він їх бачив, коли його тягнули вивідувачі до башти. Хлопці сіли на Міраміса й поїхали до озера, замок лицаря Като розвалився й став купою каміння. Там вони зустріли дітей, що були зачарованими птахами й тепер перетворилися назад на дітей. Брат Нонно був радий, що Міо згодився його плащ, а сестра Їрі раділа, що згодилася її ложечка, Міо хотів подякувати ще й дочці ткалі, яка зашила плащ чарівною тканиною й зробила з нього плащ-невидимку, але виявилося, що вона загинула. Саме дочка ткалі, яку звали Мілімані була тою пташкою, що кинулася на смолоскип й обгоріла. Міо був ладен розплакатися й віддаючи останню шану загиблій він огорнув її своїм плащем й сталося диво: дівчинка ожила й у неї не залишилося слідів від опіків. Після цього щасливі діти помітили, що до них на човні пливуть Ено і Зброяр. Вони теж були щасливими, а Ено подарував Міо листочок з дерева Мертвого лісу. На озері зявилися інші човни з людьми. Діти відправилися до Пущі Місячного сяйва й дісталися туди вночі. Їх зустріли білі коні, які були раді бачити лошатко й Міраміса. Потім всі діти посідали на коней й поїхали Пущею, поки не дісталися ткалиного будинку, нарешті Мілімані потрапила додому. До ранку діти доїхали до Мосту Вранішньої Зорі, один з вартових загудів у ріг й сповістив цим усіх на острові Зелених Лук. З усіх хатин почали вибігати люди, зустрічаючи своїх викрадених дітей. Дорослі вітали й обіймали дітей, коні побігли назад до Пущі, а Міо тихенько зайшов у трояндовий садок й нарешті знову побачив свого тата-короля, який міцно його обійняв. Потім всі діти разом гралися й каталися на Мірамісі, а коли настав вечір розійшлися по домівках. Міо тепер живе в Країні Далекій разом з татом-королем і йому там добре.